ГІПЕРДИНАМІЧНА ДИТИНА ІДЕ В ШКОЛУ

ГІПЕРДИНАМІЧНА ДИТИНА ІДЕ В ШКОЛУ. ЧОГО НЕ МОЖНА РОБИТИ БАТЬКАМ?

1. Виховуючи гіпердинамічну дитину, не слід оперувати абстрактними категоріями типу «не прийнято», «суспільством не схвалюється», «всі люди так роблять», «так належить» і т. д.

Всі ці категорії для 7-8-річної дитини – порожній звук. Бажаючи домогтися від дитини чогось конкретного, потрібно так само конкретно повідомити їй, для чого вам це потрібно:

– Я хочу, щоб у тебе в портфелі зошити лежали окремо від змінного взуття і яблучних недогризків. Мені не подобається, коли вчителька нарікає мені на те, що у тебе всі зошити в брудних плямах. Мені соромно і неприємно це слухати.

– Татові і мені було б дуже приємно, якби завтра ти отримав за диктант “чотири” або хоча б “три”. Це дозволить не боятися «двійки» в чверті. Тому ми зараз ще раз повторимо правило про те, як перевіряти ненаголошені голосні в корені слова, і потренуємося на прикладах. Це, безсумнівно, підвищить твої шанси

2. Гіпердинамічну дитину (втім, і всіх інших дітей теж) не слід «купувати». Зрозуміло, ви можете заохотити навчальний успіх дитини подарунком, солодощами, довгоочікуваною іграшкою, але це має бути зроблено (і оголошено!) після досягнення успіху.

– У тебе ще ніколи не було п’ятірки за диктант з російської мови! Ти молодець! Ходімо, купимо тобі морозиво, яке ти сам обереш.

– У цій чверті ти явно старався. Марія Петрівна це підтверджує. Я думаю, ти цілком заслуговуєш роликові ковзани, про які ти говорив. Вони все ще тобі потрібні?

Якщо спробувати «купити» дитину до здійснення нею якогось діяння («закінчиш чверть без трійок – куплю скейтборд»), то раз чи два у вас це може вийти, особливо якщо приз для дитини дуже вже привабливий. А потім? «Купувати» дитину кожен раз, коли вам від неї що-небудь потрібно? Крім того, дитина гіпердинамічна! Планувати і розраховувати зусилля зовсім не її сильне місце. Раз, другий у неї не вийде («Ти не виконав умови не буде тобі скейтборду!»), І вона роздратується, плюне на все і кине вам в обличчя:

– Ну і не треба мені твого …! Не буду я цього робити зовсім!

3. Також не слід лякати гіпердинамічну дитину неприємностями, які очікуються десь у далекому майбутньому. Намагайтеся уникати виразів типу:

– Треба ж думати про майбутнє …
– Якщо не будеш вчитися, в армію підеш …
– Нормальна людина повинна добре вчитися …
– Невже ти не можеш взяти себе в руки …
– Якщо так буде продовжуватися, пряма тобі дорога в двірники …
– Такі, як ти, і стають неробами і наркоманами …

«Взяти себе в руки» дитина все одно не зможе, а ось осад від ваших «установок» залишиться. Особливо якщо вони часто повторюються і не відрізняються особливою різноманітністю. І поступово вже сама дитина почне думати, а то й говорити вголос (тим самим ще більше зміцнюючи шкідливі «установки»):

– Я тупий.
– З мене ніколи нічого не вийде.
– Я цього не зможу, тому що у мене руки «не з того місця ростуть».

Це ж не те, чого ви хотіли домогтися, виховуючи дитину, чи не так?

Заявлене вище зовсім не означає, що дитину не потрібно попереджати про наслідки її вчинків. Це гіпердинамічній дитині якраз дуже необхідно. Тільки ці наслідки мають бути близькими і легко прораховуватись. За браком у гіпердинамічних дітей прогностичного мислення краще навіть не оперувати категоріями кінця чверті.

Головне завдання батьків гіпердинамічної дитини, яка відвідує початкову школу, це втримати хоча б мінімальний інтерес до процесу навчання.

На час навчання в початковій школі припадає пік проявів гіпердинамічного синдрому. Тобто максимальна кількість роздратування і осмикувань, максимальна кількість сумнівів: «А він взагалі-то нормальний ?!» і максимальне розчарування дитини у своїх можливостях.

Подолати і навіть просто пережити все це вельми непросто. Дуже багато дітей після перших невдалих спроб «вписатися» починають тихо (або голосно) ненавидіти школу і весь пов’язаний з нею навчальний процес. Це, загалом-то, найстрашніше з того, що може статися. Тому що вкрай рідко трапляється так, щоб дитина, яка в початковій школі категорично не любила вчитися, раптом полюбить навчання в середній або старшій школі. На жаль, набагато частіше буває навпаки …

Однак якщо школа і вчителька обрані вірно, то шанси утримати інтерес до навчання є. При цьому слід пам’ятати:

1) головне, що привертає гіпердинамічну дитину в школі, це можливість спілкування;

2) всі гіпердинамічні діти люблять громадські заходи. Немає нічого кращого для таких дітей, ніж колективний збір металобрухту або макулатури. Саме ці ситуації – той час і місце, де гіпердинамічна дитина може проявити себе максимально позитивно. З розпадом піонерської організації все громадське життя школярів сильно зів’яло. Однак ви, батьки, можете проявити ініціативу. Будь-які заходи для всього класу, які ви організовуєте і проводите, по-перше, порадують всіх дітей, по-друге, піднімуть ваш авторитет в очах вчительки (грубо кажучи, ви її трошки задобрите), а по-третє, вони принесуть величезне задоволення вашій дитині (вона і так все це любить, а тут ще й в організаторах її батьки). Знову ж підвищення престижу в очах однокласників.

3) попросіть вчительку давати вашій дитині якомога більше доручень, пов’язаних з фізичною активністю і пересуванням у просторі. Адже у вчительки завжди мало часу, а в шкільному житті завжди потрібно кудись збігати, щось принести, когось покликати, когось про щось попередити або про щось нагадати …
Все це охоче зробить ваша гіпердинамічна дитина. Вона буде рада бути корисною, та й негатив вчительки в адресу дитини, накопичений під час уроків, злегка зменшиться;

4) категорично підтримуйте дитину у всіх спробах взяти будь-яку нову «висоту». На запитання: «А як ти думаєш, у мене вийде …?» – Завжди відповідайте: «Я вважаю, цілком може вийти. З моєї точки зору, для цього розумно зробити те-то і те-то »;

5) будь-яку невдачу зустрічайте з відтінком гумору: «Ну це треба ж! За один день отримати дві двійки та ще й зауваження в щоденник! Матеріал для Книги рекордів Гіннеса. І що ж ми тепер з усім цим будемо робити? Напевно, виправляти, іншого-то шляху ніби як немає. З чого почнемо?». Причому ретельно стежте за тим, щоб гумор не переходив у сарказм – цього маленькі діти не розуміють і не прощають. Висміювати дитину недопустимо. Це відноситься до будь-якої дитині, а до гіпердинамічної – подвійно, адже у неї, як правило, і так достатньо занижена самооцінка.
Якщо вам вдалося утримати у дитини хоча б мінімальний інтерес до школи під час навчання в початкових класах, то головний профілактичний захід щодо відношення до подальшого навчання ви виконали.

РАННІ ПРОЯВИ ПОРУШЕННЯ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ

Нижче наведено основні ознаки порушення мовлення у дітей (вікові межі вказані приблизно):

На кінець 1 місяця життя малюк не плаче перед годуванням;

На кінець 4 місяця життя дитина не посміхається, коли з нею розмовляють, відсутнє гуління;

На кінець 5 місяця життя – не прислухається до музики і сторонніх звуків;

На 7 місяці життя– не впізнає голоси близьких людей, не реагує на інтонації;

На кінець 9 місяця – відсутній лепет і дитина не може повторити звукосполучення і склади, наслідуючи інтонацію дорослого;

На кінець 10 місяця малюк не махає головою на знак заперечення чи рукою на знак прощання;

В 1 рік – не говорить ні слова і не виконує прості прохання («дай», «покажи»);

В 1,4 роки – не називає маму «мамою, а тата «татом»;

В 1,9 роки – не говорить 5-6 осмислених слів;

В 2 роки – не показує частини тіла, які дитині називають, не виконує прохання типу «іди в кімнату і принеси м’яч», не впізнає близьких людей на фотографіях;

В 2,5 роки – не знає різниці між поняттями «великий» і «малий»;

В 3 роки – не може переказати короткі віршики і казки, не може визначити який з предметів більший, не називає свого імені;

В 4 роки – не знає назв кольорів, не може розказати жодного віршика.

Батьки часто порівнюють мовлення дитини з рівнем розвитку мовлення її ровесників чи з членами сім’ї, і, безумовно, їх починає турбувати той факт, якщо дитина відстає в мовленнєвому розвитку. Існує думка про те, що «хлопчики починають говорити пізніше»,  або батьки уповають на те, що «мама (тато) також тільки після 3 років заговорила (заговорив)». Інколи лікарі дійсно радять почекати, але проконсультуватися з логопедом і виконувати його рекомендації варто.

Буває так, що дитина говорить на своїй мові. Без сумніву має місце і «гав-гав» замість «собака» і навіть якесь незрозуміле слово,  зовсім не схоже по звучанню до потрібного, але такі слова не повинні складати весь словниковий запас дитини.

Якщо дитину в 3 роки розуміє тільки мама, то це привід для обов’язково звернення до спеціалістів.

СЕКРЕТИ СТВОРЕННЯ МОВНОГО СЕРЕДОВИЩА ВДОМА

Ні для кого не секрет, що розвиток дитини залежить від оточуючого її середовища: чим вона багатша, тим інтенсивнішим є розвиток. Для дітей дошкільного віку розвиваючим середовищем є їх дім, місце, де вони проводить більшу частину часу.

Створення розвиваючого середовища вдома не вимагатиме від вас значних зусиль, але допоможе вам активізувати розвиток мовлення вашої дитини.

1 секрет. Коментування дій (для дітей від 0 до 7 років). Для малюків це віршики та потішки з метою спілкування (купання, одягання, в грі). Для старших дітей слід називати вголос предмет, його ознаки, дії, деталі, способи його застосування. В цей період стрімко росте словник дитини, тому його треба «підживлювати», тобто створювати хороше підгрунття. Багаторазово повторюйте нове слово в різному контексті: «Поставимо вазон на підвіконня, щоб було йому більше сонечка. Вазон треба полити. Він помітно виріс вже. На нашому вазоні скоро з’являться квіточки».

2 секрет. Використовуйте в повсякденному мовленні узагальнюючі слова (для дітей 2-3 до 7 років). Наприклад: постав взуття на місце, давай купимо овочі для борщу, яким транспортом будемо їхати, поскладай одяг.

3 секрет. Нерозуміння мовлення малюка. Якщо мовлення дитини ще не зрозуміле оточуючим, не варто «видавлювати» з дитини слова: «Скажи «яблуко», скажи «вишня». Таким чином дитина відчує, що ви маніпулюєте і буде тільки бунтувати. Ефективніше для порозуміння та мовлення буде, якщо малюк буде показувати предмети, а у відповідь на його жести ви запитуватимете: «Тобі яблуко? Так? Ні? Вишню?»; «Яку казочку тобі прочитати? Про Колобка? Про рукавичку?»

4 секрет. Як ти думаєш? (з 3 років). Саме в цьому віці виникає багато «чому?», «а чого?». Тому на чергове таке «чого?» запитайте дитину «а як ти думаєш?», розмірковуйте разом з малюком вголос, дайте спочатку йому можливість відповісти першому. Відразу конкретну відповідь на питання краще давати вже коли в дитини достатньо добре розвинуте мовлення, вона може зрозуміло для оточуючих  сказати свою думку та активно розмовляти.

5 секрет. Точне найменування всіх предметів і їх частин в мовленні дорослих (з 1 року). «Зараз будемо прибирати іграшки. Дай коробку». Якщо дитина робить помилку у виборі названого предмета і дає вам відерце варто запитати: «невже це коробка? В неї можна скласти всі іграшки? Що це? Так, це відеречко. Зможемо ми в нього покласти всі іграшки? Чому? Що треба взяти щоб поскладати всі іграшки?»

6 секрет. Порівняння предметів під час звичайних справ (2-4 роки). При вдяганні на вулицю порівнюємо верхній одяг дорослого та дитини (колір, розмір, застібки, наявність кишень і т.д.).

7 секрет. Розгорнуті відповіді (з 3 років). На більшість запитань не можна давати відповідь одним словом, тим більше у віці, коли мовлення дитини у сензитивному періоді (найпродуктивніший період) розвитку. Тому на такі запитання як «Що ти робив/робила у бабусі?», «Що цікавого там було?», «Що сподобалось?», «З ким ти грався/гралась?» не можна давати відповідь одним-двома словами, треба стимулювати дитину розгорнуто відповідати на запитання, говорити свою думку.

ЩО ТАКЕ ФОНЕМАТИЧНИЙ СЛУХ І ЯК ЙОГО РОЗВИВАТИ ВДОМА

Часто від батьків можна почути «у моєї дитини каша в роті» або «немає багатьох звуків». Причиною таких проблем у дітей часто є недостатньо розвинений фонематичний слух. Фонематичний слух – це здатність аналізувати те, що ми чуємо.

Сформовані фонематичні процеси є основою для чіткої звуковимови, правильної побудови складової структури слова, фундаментом для оволодіння граматичної сторони мовлення, успішного опанування письма і читання.

Для розвитку слухового сприймання головною умовою є розбірливе чітке мовлення дорослого, без сюсюкання та без неправильних слів якими користується дитина.

Ваше мовлення – це еталон для дитини; те, як ви розмовляєте – означає, що ви хочете щоб так говорила ваша дитина.

Фонематичний слух можна розвивати з малечку. Наспівуйте своєму дитяті колискову, адже його мозок вже у 10 місяців може проаналізувати ритм, а згодом і наспівувати мелодію за вами. Забавлянки та потішки так само розвиватимуть слух малюка. Читайте дитині казки! Ви навіть уявити не можете наскільки це впливає на фонематичний слух та розвиток мовлення загалом. Можна в грі без особливої підготовки розвивати фонематичний слух дитини.

Фонематичний слух розвивається на немовних та мовленнєвих звуках.

Підбірка ігор:

REPORT THIS AD

«Звукові коробочки». Разом з малюком насипте у пластикові коробочки, які ми дістаємо з Кіндер-Сюрпризу, крупу, ґудзики, скріпки, квасолю, маленькі гвинтики, половинки зубочисток…. Добре буде також роздрукувати невеликі картинки цих предметів, що всередині. Дитина по звуку повинна вгадати, що всередині і співставити з картинкою, а тоді відкрити коробочкуі перевірити себе. Можна зробити пари коробочок та шукати однаковий звук.

«Домашній оркестр». Влаштуйте музичну гру на кастрюлях, баночках, коробках, паличками по поверхні.

“Три ведмеді”. Дитина відгадує за кого з персонажів казки говорить дорослий. Більш складний варіант – дитина сама говорить за трьох ведмедів, змінюючи висоту голосу.

“Відгадай, що звучало”. Уважно послухайте з дитиною шум води, шелест газети, дзвін ложок, скрип дверей та інші побутові звуки. Запропонуйте дитині закрити очі і відгадати – що це звучало?

“Запам’ятай слова”. На столі під серветкою лежать предметні картинки або іграшки. Ви пропонуєте дитині послухати два-три слова-назви, запам’ятати їх, а потім знайти на столі відповідні картинки (іграшки).

«Слова правої і лівої ручки». Вправа зі словами-паронімами. Пароніми – це пара слів, один звук (буква) які відрізняють ці слова, наприклад, піч-ніч, вуха-муха. Для цього роздруковуємо предметні картинки. Долоні дитини повертаємо догори і кладемо одну пару картинок на них. Наприклад, на праву – картинку із зображенням суниць, а на ліву – синиць. Запитуємо де синиці. Дитина може припідняти відповідну руку вище, або сказати, що зліва.

Гра «Довгий-короткий». Готуємо набір стрічок або смужок паперу: короткі по 5-6 см та довгі – по 10-12 см. Називаємо слова (іменники), а завдання дитини визначити, яке слово за звуковим складом коротке, а яке довге. Спочатку краще брати слова, які легко відрізнити на слух,  наприклад, мак, бегемот, дуб, петрушка, ключ, горобина. Як варіант, можна взяти стрічки (смужки) різних кольорів і почувши слово, яке ви назвали, дитина показує вам стрічку, колір якої буде відповідати почутому слову (це ще і розвиток уяви). Наприклад, ромашка – біла довга стрічка, лис – коричнева коротка

ІГРИ, ЯКІ ДОПОМАГАЮТЬ ДІТЯМ ПОДОЛАТИ СТРАХ

Які ж існують вправи, за допомогою яких дитина може подолати свої страхи?

 Малюємо страх. (з 5 років)
Дитині можна запропонувати намалювати на альбомному аркуші паперу свій страх. По ходу малювання задаються питання, які спонукають її розвивати сюжет малюнка, збагачувати палітру використовуваних колірних тонів. Якщо питання не допомагають досягти цього результату, то даються прямі вказівки: «Давай поряд з будинком намалюємо хлопчика, який вийшов погуляти», «Давай зробимо одяг яскравим, різнобарвним» і т. д. Завдання полягає в якомога більш деталізованому розгортанні сюжету, підвищенні і яскравості кольору, виразності колірних поєднань, використанні широкої різноманітності колірних тонів. Дитину потрібно розпитати про те, що вона намалювала, таким чином познайомившись зі своїм страхом (дізнатись його слабкі і сильні сторони). Вкінці запитати: «А що тепер хочеш з ним зробити?»

Малюємо веселку сили.
На альбомному аркуші паперу дитині пропонується намалювати веселку за допомогою пластиліну. Спочатку слід підготувати з різних шматків пластиліну кольорові кульки. Потім потрібно запропонувати дитині розмазати кульки пластиліну по аркушу паперу, повторюючи вголос: «Я сильний», «Я сміливий». Можна сказати дитині, що коли їй знадобиться сила і захист, вона може згадати цю веселку.

Складаємо казку.
Можна скласти казку разом з дитиною про чарівну скриню, на дні якої лежить те, що завжди перемагає різні страхи. Цей предмет дитина повинна придумати сама і намалювати його на аркуші паперу.

Майструємо будинок для страху.
Запропонуйте дитині пару коробок різного розміру і скажіть: «Змайструй будинок для страху і замкни його в ньому». Можна організувати бесіду загалом про цей страх; чи існують шляхи виходу з будиночку; за яких умов…

Викидаємо страх.
Дитині пропонується з пластиліну зробити маленьку кульку – це буде страх, потім зробити велику кульку з отвором всередині – це буде темниця. Після чого кульку під назвою «страх» посадити до в’язниці, звідки вона не зможе вибратися на волю. Потім дитина може викинути зроблену кульку у відро для сміття, промовляючи при цьому: «Я викидаю страх і більше не боюся».

Відпускаємо страх.
Надуйте різнокольорові повітряні кульки разом з дитиною, запропонуйте їй вибрати одну або кілька кульок її улюбленого кольору, потім відпустіть кульки в небо, повторюючи при цьому: «Повітряна кулька, відлітай і страх мій забирай». Повторювати кілька разів, поки куля не підніметься високо в небо. На самій кульці можна намалювати страх.

Закопуємо страх.
Дитині пропонується зліпити з пластиліну кілька кульок, а потім запитати: «Як цей страх буде називатися?» (Страх шуму, страх темряви і т.д.). Потім запропонуйте дитині на аркуші паперу намалювати сторожа, який охоронятиме страх і не випустить його на волю. Після виконаної роботи запропонуйте малюкові покласти страх в картонну коробочку разом зі сторожем, вийти на вулицю і закопати коробочку в землю.

Пальчиковий ляльковий театр.
Розігруйте з дитиною різноманітні сценки, в яких один герой всього боїться, а інші допомагають йому подолати його страх.

Затопчемо страх.
На підлозі рекомендується розстелити ватман і запропонувати дитині намалювати на ньому свій страх. Потім у тарілочку потрібно налити пальчикові фарби і запропонувати дитині занурити туди свої ніжки і затоптати свій страх, при цьому промовляючи: «Страх я затопчу, бо відважним бути хочу».

Складаємо страшилку.
Психолог починає, а дитина повинна додавати речення або слово. Наприклад: «На вулиці ніч … На нічну прогулянку вийшов величезний собака … Він збирався когось вкусити … і т.д.». Закінчити страшилку необхідно смішно: «Несподівано з неба спустився величезний торт. Собака завиляв своїм хвостом, і всі зрозуміли, що він добрий, і дали йому шматочок торта ».

Робимо намисто.
З солоного тіста дитині пропонується накатати багато кульок, пластмасовою спицею зробити в них дірочки. Потім дати їм час трохи підсохнути, після чого покрити їх клеєм з блискітками. Дорослий тримає один край ниточки, а дитина нанизує намистини, примовляючи при цьому: «Я розумний, я сміливий, я добрий, я веселий і т.д.». Потім дитина може одягти ці буси.

Справжній герой.
Запитайте у дитини: «Хто такий справжній герой?» Вислухайте відповідь і запитайте: «Як ти думаєш, а у героя є улюблений колір?». Після відповіді дитини запропонуйте їй намалювати щось на папері цього кольору.

ІГРИ НА ПОДОЛАННЯ СТРАХУ САМОТНОСТІ

Дитячий страх самотності – це ознака беззахисності та залежності від мами. Дитина вимагає постійної присутності мами з татом, а якщо їх немає поруч, відчуває себе покинутою і нікому не потрібною.Зазвичай страх самотності відчувають вразливі, сором’язливі, нерішучі діти. Як правило, вони розумні, з добре розвиненою уявою, але при цьому не вміють грати самостійно, часто нудяться.

Крім того, дитячий страх самотності може бути пов’язаний з психологічною травмою. Деякі діти бояться грози, коли поруч немає дорослого; інших дітей надовго можуть травмувати моторошні сцени, які вони побачили по телевізору.

У дитячому страхові самотності можуть виражатися і ревнощі старшої дитини до молодшої, а також відсутність достатнього ступеня батьківської любові. В останньому випадку малюк постійно «липне» до мами або бабусі, привертаючи до себе увагу.

Що може зробити дитячий психолог в кабінеті для того щоб допомогти юному клієнтові подолати страх самотності (окрім універсальних всім відомих артерапевтичних та ігрових (програвання ситуації) методів).

REPORT THIS AD

Перша гра. В кабінеті можна побудувати будиночок або місце оточене різними меблями та тканинами, куди можна залізти і бути поряд з дитиною, відображати її дії та почуття поки вона розгортає гру. Потім поступово залишати будиночок для того, щоб дитина отримувала досвід самостійного перебування в обмеженому просторі .

Друга гра «Приліпалки» . Суть гри в тому, що психолог з дитиною прилипають долонями (або іншими частинами тіла) один до одного (звичайно для такої гри треба вже мати певний ступінь довіри). А потім відлипають. Протягом гри можна спостерігати за дитиною і відмічати на скільки швидко вона намагається відлипнути, як вона це робить і т. д.

Третя гра «Хованки». В кабінеті дитячого психолога не дуже багато місць, де можна сховатися, але якщо використовувати «чарівну вуаль», яка робить всіх хто нею накривається «невидимим» можна досягти того ж ефекту, що і при грі в декількох кімнатах чи на подвір’ї. Під час гри дитина проживає відчуття самотності, вона отримує досвід перебування самому в обмеженому просторі, що є терапевтично.

Четверта гра «Видувалки». Дана гра підходить для дитини, якщо в неї є страх залишитись без когось, наприклад, без мами. Для гри потрібна кулька, надута гелієм. Дитині дається маркер і озвучується завдання намалювати людину (можна обличчя), яку дитина боїться відпускати. Можна обговорити з дитиною почуття, які вона відчуває будучи без мами і запропонувати «відпустити» її і зробити це символічно з кулькою. Взагалі, кульки – прекрасний матеріал для ігор. Наприклад, можна видувати тривогу з приводу відсутності близької людини в кульку, зав’язати її і відпустити і т. д.

П ‘ята гра «Жмурки». Правила гри такі: тому хто водить зав’язують очі, інший учасник ховається і коли ведучий говорить «завмри», треба зупинитись і нікуди не рухатись.Завдання полягає в тому, щоб віднайти всіх учасників. В кабінеті дитина може бути як в ролі ведучого так і в ролі того, кого шукають. В процесі гри дитина переживає досвід моменту, коли залишається сам на сам перед «загрозою», що само собою діє терапевтично.

Шоста гра. Досить гарний ефект є від складання історій. Психолог може задати початок про маленького цуценя, яке загубилось, злякалось і шукає маму. Нехай юний клієнт подумає що могло статися далі, яким чином цуценя дісталось дому, чи дісталось взагалі. Не варто забувати про обговорення почуттів, які виникають у героя по ходу всієї історії.

На останок варто відмітити, що в ці ігри можна грати не лише в кабінеті психолога, а і з батьками чи друзями. 

МОНСТРИ ДО ШАФИ – НЕЙМОВІРНА ГРА ПРО СТРАХИ!

Знайомити дітей з емоціями не просто треба, а це НЕОБХІДНО! Це запорука розвитку гарного емоційного інтелекту, що за останніми дослідженнями є досить вагомим фактором у встановлення психологічно зрілої особистості.

Радість, задоволення, сміх – це ті емоції, які батьки зазвичай дозволяють виражати, і самі це із захопленням роблять. А от як бути з такими почуттями, як агресія, гнів, злість, страх, сум? Дуже часто вони замовчуються! І тому, щоб познайомити дітей з такими емоціями є прекрасний інструмент – настільні ігри психологічного спрямування! Це такі ігри, які в безпечному місці допомагають дитині відчути різні емоції, познайомитись з ними, зрозуміти, що з ними можна робити!

До вашої уваги хочемо розповісти про цікаву гру від польського виробника Granna “Монстри до шафи”, яка допоможе дітям “прожити” страх.

ПРО ЩО ГРА?

Незважаючи на пізню годину, малюки не поспішають вимикати світло. Накрившись ковдрою, вони лежать в своїх ліжечках і з побоюванням дивляться на шафу. Тут в кімнату заходить мама і впевненим рухом гасить світло. Малюки залишаються в повній темряві. Місячне сяйво проникає в кімнату, від ніжок ліжок повзуть косі тіні, і двері шафи починають тихенько поскрипувати. Один за одним звідти починають виповзати монстрики: окаті, кошлаті, зубасті, рогаті і всі як один дуже смішні!

Тепер переляканим малюкам потрібно самим налякати монстрів, щоб загнати їх назад у шафу. Але як? У цьому їм допоможуть улюблені іграшки. Як добре, що мама забула їх прибрати, і вони лежать зовсім поруч з ліжком! Незабаром діти розуміють, що кожен дивак боїться якоїсь певної іграшки – одних монстрів лякає звук барабана, хтось кидається геть від одного виду гральних кубиків і т.д. Але якщо малюкам не вдасться налякати монстрів, то вони стануть сміливішими і покличуть Зубохвоста!

ЯК ГРАТИ

У центр столу викладається колода монстрів сорочкою вгору – зображенням малюка, лежачого в ліжку. Жетони іграшок змішуються з анти-джокерами (шкарпетка і монстр під простирадлом) і викладаються навколо ліжка сорочкою вгору. Поруч ставлять шафу і викладають з трьох частин Зубохвоста блакитним боком догори.

У свій хід гравець відкриває карту монстра і викладає її на стіл горілиць – новий монстр вилазить із шафи. Далі гравець відкриває один жетон іграшок. Якщо відкрита іграшка така ж, як в нижньому лівому кутку карти монстра, то гравець проганяє монстра. Досить сказати «Іди геть в шафу, монстр!» І прибрати карту монстра всередину шафи. Жетон іграшки знову перевертається обличчям вниз – в процесі гри борцям з монстрами потрібно запам’ятовувати, де лежить та чи інша іграшка.

Якщо іграшки не знайшлося, гравець перевертає одну з частин Зубохвоста, і відкриває наступний жетон. Коли відкриті всі частини Зубохвоста, він повністю вилазить із шафи, а разом з ним до кімнати стрибає ще один монстр – відкривається нова карта монстра.

ПРО АНТИДЖОКЕРИ

Якщо гравець відкриває шкарпетку або монстра під простирадлом вперше, то нічого не відбувається. Але якщо їх знову відкриють, то у малюків будуть проблеми. Було б смішно намагатися налякати монстра смугастою шкарпеткою, яка до того ж збільшує безлад в кімнаті. Шкарпетка кладеться обличчям вниз і міняється місцями з сусіднім жетоном. На поклик монстра під простирадлом відразу приходить Зубохвост і ще один монстр.

КІНЕЦЬ ГРИ

Якщо малюкам вдалося загнати всіх монстрів в шафу, то гравці перемагають. Але якщо ліжко оточили чотири монстра, то учасникам зараховується поразка. Хоча навіть в цьому випадку не варто засмучуватися – наступного разу ви точно зможете загнати непроханих гостей в шафу! Хочете стати справжнім підкорювачем монстрів? Тоді можна позмагатися в тому, хто налякає більше диваків!