РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ 

«Як зберегти внутрішній спокій в родині»

Метою будь-якої сім’ї є прагнення до сімейної гармонії. Вона повинна бути збудована на ґрунті взаємної любові та поваги поміж членами родини. При цьому треба враховувати, що всі члени сім’ї різні.

     Ми хочемо говорити про атмосферу в сім’ї, про ауру, енергетику любові, що в ній панує і царює.

     Нехай кожний із нас (маленька у вас родина чи велика, батьки ви чи діти, котрі живуть з ними) відповість на запитання, що особисто він зробив, щоби в його сім’ї була гармонія та любов. Щоб чогось досягнути, треба докласти зусиль.

    Правильний вибір – любов, навіть якщо перед нашим уявленням стоять гори перешкод і ми думаємо: «Але це просто нереально! Це неможливо, я пробував…» Однак якщо ми хочемо, щоб у нашій родині насправді була атмосфера любові, то ми повинні постійно цьому вчитися.

     Вірогідно, що за довгі роки спільного, сумісного життя члени родини так ніколи й не говорили про свої почуття один одному.

    Як членам родини уникнути суперечок, зберігаючи при цьому мир? І як навчитися тактично та м’яко висловлювати свої почуття? «Мені не слід було б цього говорити!», «І хто мене за язика тягнув?» Напевно, багатьом знайомі подібні почуття, що виникають після розмови з ближніми.

     Спілкування – це мистецтво, якому треба вчитися. І як у будь-якій справі, одним воно дається легко, іншим, щоб ним опанувати, знадобиться довго і вперто вчитися та працювати. Але навіть якщо спілкування дається вам із трудом, ви можете навчитися висловлювати свої думки у добрій, поважній манері та бути хорошим співбесідником.

     Процес спілкування криється не тільки у тому, щоб говорити. Дві людини можуть довго розмовляти, але безрезультатно. Ну що з того, якщо вони один одного не слухають. Навряд чи це можна назвати справжнім спілкуванням. Тому велике значення в успішному спілкуванні має вміння слухати. Багато сімей від цього стануть тільки міцнішими, якщо навчаться чути  один одного і підтримувати відкрите спілкування. Адже завдяки відвертому спілкуванню можна уникнути непорозуміння. При цьому не забувайте, що природа недарма дала людині двоє вух і тільки один язик. Мабуть, щоб більше слухати, ніж говорити.

     Коли ваші думки розрізнюються, тим більше, якщо у вас виникли серйозні непорозуміння, не треба реагувати на все мовчанкою. Цим ви тільки продемонструєте, що ігноруєте співбесідника. 

    Завжди пам’ятайте, що спілкування – це велике і непросте мистецтво, якому треба постійно вчитися та ще й працювати над його вдосконаленням. Воно повинно бути доступним і зрозумілим.

     Підтримуючи відкритість у спілкуванні та проявляючи любов, ви навчитеся більш вільно висловлювати свої думки, навіть якщо доведеться розв’язувати найсерйозніші непорозуміння.

     Дуже важливо вміти спілкуватися завжди, за будь-яких обставин і ситуацій. Буває, що в сім’ях іноді розмовляють тільки за необхідності: «Дай ложку!», «Де чай?», «Хліба купи!», «Черевики прибери!» Не забувайте, що сім’я – місце спілкування. Щоб дійсно це було так, треба виділити час для розмови, хоча б просто тому, що ми любимо один одного. Заради цього ми готові жертвувати своїм часом: другу, один одному, дітям, батькам, бабусі з дідусем. Усім членам сім’ї слід уміти розмовляти. Замислимося над тим, чи створюють атмосферу любові наші розмови. Що ми говоримо у сім’ї? Чи можна це назвати любов’ю?

    Не менш важливо не тільки те, що ми говоримо, а як ми говоримо, тобто в якому тоні. Коли ми говоримо, чи відчувається в тоні голосу любов? Іноді людина так захищає себе: «Та я нічого такого не сказав! Та й взагалі це літературне слово». Але деякими літературними словами і тоном голосу можна не тільки дуже образити, але навіть убити людину. А можна сказати так, що співбесідник одразу зрозуміє: його люблять, тому так говорять. Якщо ми хочемо, щоб у нашій сім’ї була атмосфера любові, то не дозволяйте собі розмовляти в образливому тоні, а також кричати, бо крик – це прояв слабкості та неповаги.

     Найвище щастя у сім’ї – це коли кожна дитина впевнена, що її люблять татусь і матуся, коли дідусь і бабуся впевнені, що їх люблять діти та онуки, коли чоловік впевнений у любові дружини, а дружина – в коханні чоловіка. Якщо ти хочеш відчути це щастя та бажаєш, щоб тебе любили, почни любити сам!

    Кожен батько або мати «зі стажем» знає, що виховання - процес взаємний. З дитиною ми вчимося встигати зробити всі свої справи, планувати свій час і не дратуватися від повторення монотонних процедур, вчимося терпінню, доброті і самій любові... Проте все це не означає, що потрібно потурати спробам дитини керувати поведінкою дорослих. Тим більше, що іноді істерикою, плачем і криком діти натурально намагаються домогтися неможливого.

    Що таке дитяче вередування і звідки воно береться.

Звідки береться дитяче вередування? Ось найпоширеніші  версії:

- сонний або втомився, ось і вередує;

- перехвилювався - багато вражень, нових людей і т. д .;

- як що не по його, так починає!

- захворів, може... лоб не гарячий?

    Зовнішні чинники назвати причиною дитячого вередування найпростіше. Набагато складніше пошукати причину в самій дитині.

     Але як «розшифровувати» капризи?

    У деяких випадках діти дійсно вередують, наприклад, від втоми, і послання її очевидне.           Вкласти спати, дати водички - і все мине. Тобто в деяких випадках достатньо задовольнити потребу дитини, але якби завжди все було так просто.

     Примхи властиві всім.

     Особливості характеру дитини і вік - ключові фактори, які необхідно враховувати при вередуванні. Наприклад, через вередування  становлення особистості (горезвісне «ні-ні-ні!» в 2-3 роки) проходять майже всі.

     Вередування у дітей до двох років.

   У малюків до двох років вередування дійсно найчастіше обумовлене ситуацією. Тут доречна профілактика: безпечне звичне оточення, дотримання режиму дня.

     Вередування у дітей від двох до п'яти років.

    У цьому віці дитина «промацує» межі дозволеного, намагається керувати дорослими, «показувати характер» і висловлювати свою незгоду з тими чи іншими обставинами. Тут головне для батьків - витримати баланс між потуранням вередуванню і придушенням особистості.

       Вередування у дітей після п'яти років.

   Коли характер більш-менш сформовано, вередування - тривожний сигнал. Це означає, що дитина звикла домагатися бажаного за допомогою плачу і крику.

        Що робити? Не вестися і не піддаватися маніпуляції.

7 кроків до порятунку від вередування

     Найскладніше для дорослого - зреагувати правильно. Тому нижче викладемо сім простих порад щодо впорання з вередуванням.

   1. Спокій, тільки спокій.

   Намагайтеся зберегти самовладання. Пам'ятайте, що кричати і нервувати безглуздо, адже дорослий тут - ви. Спокійно поясніть, за необхідності кілька разів, що криком і плачем дитина нічого не зможе домогтися. Можливо, реакція послідує не відразу - почекайте, поки дитина заспокоїться. Спокійні бійми відмінно допомагають під час істерики - не забувайте про них. Повторюйте дитині, що любите її, навіть коли вас засмучує її поведінка.

    Запитайте дитину, що саме її настільки не влаштовує. Присядьте, щоб ваші очі були на одному рівні, візьміть дитину за руку. Найголовніше в момент істерики - ваш спокій. Будьте «якорем» у дійсності, що стала ворожою.

   Пам'ятайте, що тривога дитини тільки посилиться, якщо вона відчує, що ви стурбовані. Ваш переляк - знак того, що ситуація і справді небезпечна. Ваше роздратування, злість, розгубленість - все це служить істериці своєрідним паливом. Тому не нервуйте і рахуйте про себе до ста.

   2. Терпіння.

    Коментарі та поради оточуючих під час істерики є додатковим подразником. Постарайтеся вивести дитину  в окреме місце - чим менше глядачів, тим краще.

    3. Стійкість і послідовність.

   Не піддавайтеся в жодному разі - ваша заборона повинна бути непорушною (адже вона викликана об'єктивними причинами, правда?). Дозволяючи дитині що завгодно, аби тільки не спровокувати новий скандал, ви готуєте грунт для багатьох майбутніх проблем - пам'ятайте про це.

    4. Будьте логічними та зрозумілими.

    Зворотній зв'язок - одна з потреб, задоволення яких малюк намагається домогтися.

   Поговоріть з дитиною. Наслідки своєї поведінки діти розуміють вже у віці старше чотирьох років. Встановіть зрозумілі для дитини правила і будьте послідовні.

    5. Відволічіть дитину.

   У деяких випадках карати марно. Перемкніть увагу.

Наприклад, попросіть щось перенести або знайти що-небудь.  Так дитина відволікається на виконання складної дії, одночасно відчуваючи, що її чують, і відчуваючи свою значимість.

   6. Профілактика.

   Вередування можна уникнути майже завжди. Намагайтеся не створювати стресових ситуацій. Наприклад, якщо дитина голодна або втомилася, виконувати якусь роботу - однозначно погана ідея.

   7. Не лишайте дитину віч-на-віч з емоціями.

   Залишати дитину одну не варто, навіть якщо істерика вже передається і вам.

Звичайно, реагувати і вестися не можна. Зрештою, часто вередування - лише спосіб дитини затвердити своє «я». Найкраще рішення - зберігати спокій і робити те, що ви робили раніше. Так дитина буде розуміти, що крик марний, ваші рішення остаточні, але при цьому ви поруч, а вона - у безпеці.

   Зберігайте душевну рівновагу разом. І пам'ятайте, головне у вихованні - особистий приклад. Працюйте над собою - і така дрібниця, як дитяча істерика, не зможе вивести вас з рівноваги.

«Встановлення розпорядку дня з метою організації домашньої зайнятості членів родини»

Ситуація карантину, коли вся сім’я знаходиться в одному приміщенні може мати негативний вплив на емоційний стан членів родини. У таких умовах в першу чергу важливо «втримати себе», навчитися організовувати раціонально свій час, бо лише так  можливо втримати свій світ. Чіткий встановлений розпорядок дня допоможе членам родини продуктивно, гармонійно проводити час, спілкуватися, працювати, навчатися…

   В першу чергу потрібно переглянути і створити новий розподіл обов’язків для всіх членів сім’ї. Наприклад: кожен прибирає за собою, приготування їжі по черзі та ін.

   Батькам рекомендується створити графік роботи за комп’ютером та догляду за дітьми. Розклад можна об’єднати з справами по дому, ідеями для дозвілля, прогулянкою, бажано його роздрукувати і прикріпити на стіну (можна зробити його з картинками, тематичними наліпками тощо). Він буде нагадувати дорослим і дитині про справи на день й розвиватиме навичку самоконтролю..

   Варто складати план на кожен день. Формувати його можна на папері, в смартфоні, в голові. Розпорядок дня ніхто не скасовував – підйом, чищення зубів, зарядка, провітрювання квартири. Прокидатися варто щодня в один і той самий час, обов’язково снідати. Корисно щодня робити, окрім обов’язкової роботи, щось цікаве і щодня різне. Нам варто навчитися збалансовувати всі важливі сфери життя – родина, діти, праця, навчання, турбота про себе, тощо
    В умовах карантину не варто розслаблятися і спати стільки завгодно. Налагодьте сон. Не варто перетворюватися на 100% сову! Лягайте спати до 23:00-23:30 та прокидайтеся до 8:00-8:30. Нормальний сон  - це красива шкіра, енергія, адекватна поведінка всіх членів родини.

   Вранці обов’язково робіть зарядку, це запорука позитиву на увесь день. Протягом дня варто не  лише працювати, а й займатися фізичними вправами, стежити за раціоном харчування.

   Будьте у постійному контакті з дитиною. Поясність дітям, що зараз вимушені умови, коли батьки, навіть перебуваючи вдома, будуть трохи зайняті якусь частину дня. Попередьте, що ви попрацюєте, а потім пограєте разом.  

   Для дітей дошкільного віку варто розробити цікаві ігри, які можна сумістити з корисними хатніми справами. Приміром, можна зробити прибирання у кухні або затіяти приготування нової страви та залучити до цього дитину – це розвиток.

   Для дітей, які навчаються потрібно організувати робоче місце. Середовище, що не відволікає увагу, дозволить школярам навчатися ефективно та допоможе почуватися більш спокійно. Тож під час виконання завдань дитиною намагайтеся забезпечити відсутність сторонніх шумів — вимкніть сповіщення мобільного телефону, комп’ютера, телевізор та радіо, голосно не розмовляйте. Якщо у вас є малюк, намагайтеся підлаштувати час для навчання в тиху годину (коли він спить).

   Не змушуйте дітей цілий день вчитися і робити уроки. Це буде не ефективно, і від напруги у дитини зіпсується настрій, а далі і у батьків. Привчіть дітей робити невеличкі перерви під час виконання самих завдань: виходити на балкон чи терасу, присідати, виконувати дихальні вправи тощо. У пригоді можуть стати заняття з йоги. Адже навчання невеликими блоками дозволяє мозку краще зрозуміти та зберегти інформацію. А фізична активність покращує кровообіг, активізує фізіологічні процеси, що сприяють сприйняттю, відтворенню й опрацюванню інформації. Для того, щоб ефективно організувати навчальний процес вдома, потрібно включити навчання в режим дня дитини. Щоб вона чітко знала, що вранці вона 2 години займається, до прикладу, математикою і проходить онлайн-курс з англійської мови, а після обіду створює проект (робить поробку) і читає.

   Зазвичай найпродуктивнішим часом для навчання є ранок. Хоча, звісно, складаючи розклад, орієнтуйтеся на особливості власної дитини.

   В онлайн-заняттях і дистанційному навчанні загалом ви можете регулювати навантаження і вибудовувати гнучкий графік. Тож навчальні години можуть тривати трохи більше або менше, залежно від віку дитини та її індивідуального темпу.

   Найпродуктивнішою частиною дня є дообідній час – на ці години розподіліть уроки для дітей тривалістю 25-35 хвилин. Поясніть дитині матеріал, перегляньте з нею кілька прикладів, дайте завдання, потім перевірте його. Діти дорослого шкільного віку самостійно можуть прочитати нову тему, виконати завдання до неї. Враховуючи доступність онлайн-курсів, хочеться взятися відразу за декілька дисциплін, однак не навантажуйте дитину відразу багатьма курсами, обирайте їх поступово. Орієнтуйтеся на можливості, темпи дитини, її потреби та вподобання. Перевірте, чи підходить їй подача матеріалу на обраній онлайн-платформі.

   Для кращого фокусування є чудова методика, яку радить американська професорка Барбари  Оуклі, авторка супер популярного курсу Learning  how  to learn – "метод помідору".

   Суть методики полягає у повному фокусуванні на короткий проміжок часу. Ставимо таймер і 25 хвилин приділяємо цілковитому зануренню в навчання, потім 5 хвилин відпочиваємо.

   Це якраз під силу дитині, і сама думка про те, що прямо зараз попрацювати треба 25 хвилин, а не скажімо, годину, звучить набагато привабливіше.

   Якщо молодшому школяру важко морально впоратися з певним обсягом роботи, запропонуйте йому намалювати на аркуші кола, які відповідають кількості необхідних завдань, і по черзі розфарбовувати чи закреслювати їх. Виконали одне завдання — і закреслили коло.

   Коли чергова справа зі списку, складеного напередодні, виконана, варто перепочити. Влаштовуйте хвилини релаксації. Увімкніть спокійну музику. Ляжте разом з дитиною на підлозі. Займіть зручну для себе позу. Поставте умову: якщо хтось ворухнеться, йому доведеться….

   Дуже важливо, щоб під час відпочинку дитина уникала перебування перед монітором (не гортала стрічку новин у соціальних мережах, не переглядала відео та не грала в комп’ютерні ігри), щоб її оченята могли повноцінно відпочити.

   Щодня виділяйте конкретний час, коли діти можуть використовувати свої гаджети: грати в ігри, дивитися мультфільми… В цей час можна приділити час особисто для себе: релаксуйте, зробіть для себе щось приємне…

   Влаштовуйте вечори — без роботи, навіть без розмов про роботу.

   Пам’ятайте, ваша здатність мотивувати себе і дітей стане одним з найважливіших аспектів протягом наступних днів та тижнів, тому використовуйте час.

Золоті правила виховання

Пам'ятка для батьків про створення сприятливої сімейної атмосфери

♣ Пам'ятайте: від того, як батьки розбудять дитину, залежить її психологічний настрій на увесь день.

♣ Час для нічного відпочинку кожній дитині потрібний суто індивідуально. Показник один, щоб дитина виспалася і легко прокинулася, коли її будять батьки.

♣ Навчіться зустрічати дітей після уроків. Не варто першим ставити питання: «Які оцінки ти сьогодні отримав?», краще поставити контрольні питання: «Що було цікавого в школі?», «Чим сьогодні займалися?», «Як справи в школі?».

♣ Радійте успіхам дитини. Не дратуйтеся у момент її тимчасових невдач.

♣ Терпляче, з цікавістю, слухайте оповідання дитини про події в її житті.

♣ Дитина повинна відчувати, що її люблять.

♣ Необхідно виключити із спілкування окрики, грубі інтонації.

♣ Створіть в сім'ї атмосферу радості, любові і поваги.

Пам’ятайте

 - Якщо дитину постійно критикують,

вона вчиться ненавидіти.
- Якщо дитина живе у ворожості,

вона вчиться агресивності.
- Якщо дитину висміюють,

 вона стає замкнутою.
- Якщо дитина росте в докорах,

вона вчиться жити з почуттям провини.
- Якщо дитина росте в терпимості,

вона вчиться приймати інших.
- Якщо дитину підбадьорюють,

 вона вчиться бути вдячною.
- Якщо дитина росте в чесності,

вона вчиться бути справедливою.
- Якщо дитина живе в безпеці,

вона вчиться вірити в людей.
- Якщо дитину підтримують,

вона вчиться цінувати себе.
- Якщо дитина росте в розумінні,

вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Коли ваша дитина перебуває у стані відчаю

    У випадку, коли ваша дитина перебуває у стані відчаю, слід поводитися так:

1. Залишайтесь самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.

2. Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом, це дозволить встановити довірливі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле.

3. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.

4. Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину.

5. Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй вилити вам душу.

6. Не думайте, що вам слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.

7. Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання, які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні, «розслідувальні».

8. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син чи донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особисті, хворобливі речі.

9. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, майте власну позицію.

10. Дайте своєму синові чи доньці знайти свої власні відповіді на запитання, навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.

11. Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадними й дурними, але вам, на щастя, найчастіше і не слід приймати будь-яких певних рішень, негайно змінювати життя або навіть рятувати її – ваш син або дочка врятуються самі, варто тільки довіряти їм.

І останнє – якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч.

Поради батькам дітей з особливими потребами

1. Ніколи не жалійте дитину через те, що вона не така, як усі.

2. Даруйте дитині свою любов та увагу, однак не забувайте про інших членів родини, котрі її теж потребують.

3. Не дивлячись ні на що, зберігайте позитивне ставлення і уявлення про свою дитину.

4. Організуйте свій побут так, щоб ніхто в сім'ї не відчував себе «жертвою», відмовляючись від свого особистого життя.

5. Не відгороджуйте дитину від обов'язків і проблем. Вирішуйте всі справи разом з нею.

6. Слідкуйте за своєю зовнішністю. Дитина повинна гордитися вами.

7. Не бійтеся в чомусь відмовити дитині, якщо вважаєте її вимоги надмірними.

8. Частіше розмовляйте з дитиною. Пам'ятайте, що ні телевізор, ні радіо не замінять їй вас.

9. Не обмежуйте дитину в спілкуванні з ровесниками.

10. Частіше звертайтеся за порадами до педагогів та психологів.

11. Звертайтеся до родин, у яких є діти. Передавайте свій досвід і переймайте чужий.

12. Пам'ятайте, що дитина коли-небудь подорослішає і їй доведеться жити самостійно. Готуйте її до самостійного життя. Говоріть з нею про майбутнє

Про батьківський авторитет

Авторитет батьків — важлива складова успішності виховання дітей у родині. Набуття авторитету в очах власної дитини — копітка праця батька та матері.

Авторитет батьків в очах дитини — це, перш за все, бажання дитини розмовляти з батьками відверто. Авторитетні батьки не ставлять перед собою завдання покарати дитину, для них важливим є усвідомлення дитиною провини як такої. Авторитет батьків — не в тому, щоб підвищувати голос або брати в руки пасок, а в тому, щоб без зайвих істерик проаналізувати ситуацію та висунути до дитини цілком зрозумілі та обґрунтовані вимоги. Авторитет батьків багато в чому залежить від того, наскільки вони самі вміють вибачати й вибачатися. Консультуючи батьків школярів, я запитую: «Чи можете ви вибачитися перед власною дитиною?» Лише кілька сімейних пар відповіли ствердно, у кількох родинах ствердно відповіли мами, а ось татусі були захоплені зненацька: таке запитання не спадало їм на думку. Однак якщо дитина ніколи не мала подібного досвіду у власній родині, то не буде просити вибачення.

Ще одна досить важлива умова авторитету батьків в очах своїх дітей — відсутність остраху критики з боку навіть наймолодших членів родини. Діти XXI століття мають ширші інформаційні можливості, аніж їхні батьки, та вміють набагато більше своїх батьків. Тим, хто прагне зберегти, батьківський авторитет, радимо вчитися у власних дітей.

А.С. Макаренко розглядає «смисл батьківського авторитету в тому, що він не потребує ніяких доказів, що він приймається як безсумнівне достоїнство старшого, як його сила і цінність, яка видна, так би мовити, простим дитячим оком. Батько і мати в очах дитини повинні мати цей авторитет. Часто доводиться чути запитання: що робити з дитиною, коли вона не слухається? Ось це саме «не слухається» і є ознакою того, що батьки в її очах не мають авторитету.

Дехто із батьків вважає, що авторитет дається з природи, що це – особливий талант. Якщо таланту нема, то нічого і зробити не можна, залишається тільки позаздрити тому, в кого такий талант є. Ці батьки помиляються. Авторитет може бути організований в кожній сім’ї, і це навіть не дуже важка справа. На жаль, трапляються батьки, які організовують такий авторитет на фальшивих основах. Вони прагнуть, щоб діти їх слухалися, це їхня мета. А насправді – це помилка. Авторитет і слухняність не можуть бути метою виховання. Мета повинна бути тільки одна: правильне виховання. Тільки цієї однієї мети й треба прагнути. Дитяча слухняність може бути одним із шляхів до цієї мети. Саме ті батьки, які про справжню мету виховання не думають, добиваються слухняності ради самої слухняності. Якщо діти слухняні, батькам живеться спокійно. От оцей самий спокій і є їх справжньою метою, але ні спокій, ні слухняність не зберігаються довго. Авторитет, побудований на фальшивих основах, допомагає тільки дуже короткий час, скоро все руйнується, не залишається ні авторитету, ні слухняності»

А.С.  Макаренко виділяє види фальшивого авторитету:

1) Авторитет придушення – найчастіше такий авторитет має батько. Батько завжди сердитий, за кожну дрібницю вибухає громом, при кожній слушній чи неслушній нагоді хапається за палицю або ремінь, на кожне запитання відповідає грубістю, за кожну провину дитину карають.

Наслідки: батьківський терор тримає в страху всю сім’ю. Він завдає шкоди не тільки тому, що залякує дітей, але й тому, що робить матір служницею, нульовою істотою. Такий авторитет нічого не виховує, він тільки привчає дітей якнайдальше триматися від страшного татуся, він породжує дитячу брехню та людське боягузтво, і водночас він виховує в дитині жорстокість. Із затурканих і безвольних дітей виходять потім або нікчемні люди, або самодури, які все своє життя мстять за придушене дитинство.

2) Авторитет віддалі – батьки та матері серйозно переконані, щоб діти слухалися, треба менше з ними розмовляти, якнайдальше триматися, зрідка тільки виступати у вигляді начальства. Батько окремо від дітей обідає, має свій кабінет, з якого він появляється коли-не-коли. У випадку використання такого авторитету матір’ю спостерігаємо свої інтереси, своє життя, свої думки; діти перебувають у віданні бабусі чи домашньої робітниці.

3) Авторитет чванства – особливий вид авторитету віддалі. Батьки вважають себе найбільш заслуженими, найважливішими діячами, показують цю особливість на кожному кроці, а також і своїм дітям. Дома вони навіть більше бундючаться та надуваються, ніж на роботі, вони тільки й роблять, що говорять про свої достоїнства, вони звисока ставляться до інших людей.

Наслідки: за прикладом батьків починають чванитись і діти. Перед друзями вони теж виступають не інакше, як з хвастовитим словом, на кожному кроці повторюючи: мій тато – начальник, мій тато – командир.

4) Авторитет доброти – дитяча слухняність організовується не поцілунками та лагідними словами, а поступливістю, добротою батьків. Тато і мама виступають перед дитиною в образі доброго ангела. Вони все дозволяють, їм нічого не шкода, вони не скупі, вони чудові батьки. Вони бояться всяких конфліктів, вони люблять сімейний мир, вони ладні чим завгодно пожертвувати, аби тільки все було гаразд.

Наслідки: діти починають просто командувати батьками, батьківське непротивлення відкриває найширший простір для дитячих бажань, примх, вимог.

5) Авторитет підкупу – слухняність купується подарунками та обіцянками. Батьки, не соромлячись, так і кажуть: будеш слухатись, куплю тобі коника, будеш слухатись, підемо в цирк.

У сім’ї можливе певне заохочення. Але ні в якому разі не можна дітей преміювати за слухняність, за добре ставлення до батьків. Можна преміювати за добре навчання, за виконання справді якоїсь важкої роботи (не можна наперед оголошувати премію).

6) Авторитет педантизму – батьки переконані що діти повинні кожне батьківське слово вислуховувати з трепетом, що їхнє слово – це святиня. Свої розпорядження вони дають холодним тоном, і раз воно дане, то негайно стає законом. Такі батьки найбільше бояться, щоб діти не подумали, що тато помилився, що тато – людина нетверда. Якщо тато сказав: «Завтра буде дощ, гуляти не можна», то хоч би завтра була і добра погода, однаково вважається, що гуляти не можна. На кожний день вистачає для таких батьків справи, в кожному русі дитини вони вбачають порушення порядку та законності і пристають до неї з новими розпорядженнями. Життя дитини, її інтереси, її ріст проходять повз батьків. Вони нічого не бачать, крім свого бюрократичного начальствування в сім’ї.

7) Авторитет резонерства – батьки просто «заїдають» дитину нескінченними повчаннями та повчальними розмовами. Замість того щоб сказати дитині кілька слів, може, навіть і в жартівливому тоні, батьки саджають дитину проти себе і починають нудну і надокучливу промову. Такі батьки вважають, що в повчаннях полягає головна педагогічна мудрість. У такій сім’ї завжди мало радості і усмішки. Батьки хочуть бути в очах дитини непогрішними. Але вони забувають, що діти – це не дорослі, що у дітей своє життя і що треба це життя поважати. Дитина живе емоційніше, палкіше, ніж дорослий, вона менше всього вміє розмірковувати.

8) Авторитет дружби – батько і син, мати і дочка можуть бути друзями і повинні бути друзями, але все-таки батьки залишаються старшими членами сім’ї, а діти все-таки залишаються вихованцями. Якщо дружба досягає крайніх меж, виховання припиняється або починається протилежний процес: діти починають виховувати батьків, називати Петьком або Марусею, сміються з них, грубо обривають, повчають на кожному кроці, ні про яку слухняність не може бути й мови. Але немає і дружби, бо ніяка дружба не можлива без взаємної пошани.

9) Авторитет любові – у багатьох батьків існує переконання: щоб діти слухалися, треба, щоб вони любили батьків, а щоб заслужити цю любов, слід на кожному кроці показувати дітям свою батьківську любов. Ніжні слова, нескінченні поцілунки, пестощі, признання сиплються на дітей у надмірній кількості. Якщо дитина не слухається, її негайно питають: «Значить, ти тата не любиш?»

Звичайно, існує і справжній батьківський авторитет, корінням якого, на думку А.С. Макаренка, є якнайкраще виконання батьківської справи. Батьки повинні знати, чим живе, цікавиться, що любить, чого не любить, чого хоче й чого не хоче ваша дитина. Батьки повинні знати, з ким вона дружить, з ким грається і в що грається, що читає, як сприймає прочитане. Коли дитина навчається в школі, батьки повинні знати, як вона поводиться в класі, як ставиться до школи й до вчителів, які в неї труднощі.

Все це треба знати, але це зовсім не означає, що дорослі мають набридати своїм дітям постійним і надокучливим розпитуванням, дешевим і настирливим шпигунством. Батьки повинні з самого початку створити такі умови, щоб дитина хотіла розповідати про себе. Тож серед справжніх видів авторитету А.С. Макаренко виділяє:

Авторитет обізнаності – передбачає обізнаність батьків з особливостями фізичного і соціального розвитку дитини, її повсякденними успіхами й труднощами.

Авторитет вимогливості – передбачає достатній і об’єктивний контроль з боку матері та батька за ретельним виконанням донькою чи сином своїх обов’язків, а також доручень у різних сферах діяльності.

Авторитет допомоги – в житті кожної дитини буває багато випадків, коли вона не знає, як треба зробити, коли вона потребує поради і допомоги. Батьківська допомога не повинна бути набридливою, надокучливою, втомливою. В деяких випадках абсолютно необхідно дати змогу дитині самій вибратися з труднощів, треба, щоб вона звикала перемагати перешкоди і розв’язувати складніші питання.

Але завжди потрібно бачити, як дитина виконує завдання, не можна допускати, щоб вона заплуталась і дійшла до відчаю. Іноді навіть треба, щоб дитина бачила вашу настороженість, увагу і довір’я до її сил.

Життя сім'ї багатогранне, і в кожної сім'ї воно—своєрідне. Але є у нас з вами спільна справа—виховання дітей. Батьківський авторитет не здобувається автоматично з появою дитини: він напрацьовується роками самовідданої, щоденної праці.

Умови успішного виховання дітей у родині

Сім’я  є однією з найдавніших і стійких соціальних спільнот. Виникнувши на зорі людства, вона пройшла через багатовікову історію і збережеться в майбутньому. Історія розвитку сім’ї нерозривно зв’язана з історією розвитку суспільства, народу, країни. Її сьогодення і майбутнє нерозривно пов’язане з сьогоденням і майбутнім людства.

Все, що є в нашому характері, все, що ми беремо з собою в своє доросле і самостійне життя, – закладено в нас перш за все в сім’ї, в години сімейного спілкування, сімейного дозвілля. Звичайно, світ людини формують і школа, і вулиця, і театр, і книга… Але саме сім’я є тим первинним середовищем, де проходить становлення особистості, де ми дістаємо перші відомості про багатообразність і складність оточуючого нас світу, про добро і зло, де формуються наші звички і вміння, наші погляди і життєві плани, потреби і здібності. В сім’ї розвивається вся гама наших емоцій і почуттів, через сім’ю ми засвоюємо соціальний досвід, переймаємо традиції. Саме в сім’ї йде непростий процес виховання громадянських переконань, вимогливості до себе і до інших, милосердя і співчуття до людини.

Ми думаємо, що добрі сімейні взаємини зовсім не виключають розбіжностей думок, сутичок. Але в гарній, дружній сім’ї вони розв’язуються без роздратувань, без приниження людської гідності дорослих і дітей, за будь-яких обставин тут не буде крику, взаємних образ, люди поважатимуть думку одне одного, цінуватимуть авторитет батька і матері, дідуся і бабусі.

Тон сімейного життя – це наслідок дії багатьох факторів: морального рівня батьків, характеру взаємин між членами сім’ї, культури домашнього побуту, організованості сімейного колективу, його традицій тощо.

Любов до дітей – величезна перетворююча сила. Але вона може бути і головною причиною невдалого виховання дітей, коли до них не ставляться розумні вимоги. Таку любов у народі називають “сліпою”. На жаль, у сучасних сім’ях це повторюване явище. Деякі батьки вбачають любов до дітей у тому, щоб віддати їм найкращий шматок, створювати для них за будь-яку ціну найліпші умови.

У свій час Януш Корчак, говорячи про таке ставлення батьків до дітей, з обуренням писав: “Отже, все дозволити? Нізащо: з нудьгуючого раба ми зробимо знудженого тирана. А забороняючи, ми як-не-як гартуємо волю, хоча б у напрямі самоприборкання і самообмеження. І це хоч чогось та варте, хоча б як однобічна підготовка до життя. Дозволяючи ж дітям “усе”, догоджаючи їхнім забаганкам, остерігаймось, щоб не придушувати справжніх бажань. Там ми ослаблювали волю, тут її отруюємо”.

Зустрічаються і такі сучасні сім’ї, у яких діти відчувають дефіцит батьківської любові. Це зовсім не означає, що в цих сім’ях діти занедбані, що їм не купують іграшки, смачну їжу. Навпаки, вони можуть мати все, що потрібно для нормального фізичного і розумового розвитку, але не відчувати уваги, тепла, довіри батьків.

Неодмінною ознакою педагогічної культури батьків є їхнє вміння володіти словом – “найтоншим інструментом людського виховання”. Але чи завжди вміють дорослі розмовляти з дітьми? Скажемо відверто, небагато дорослих уміють розмовляти з дітьми. Одні батьки єдино можливим вважають повчальний тон; інші – будь-яку провину різко засуджують; деякі – засвоюють поблажливо-іронічну манеру.

Як саме розмовляти? Ні в якому разі не починати з грубих, різких слів, з “остаточних” висновків: “Я все знаю! Це ти винний!” Діти в таких випадках або затято мовчать, або вперто заперечують. Злість, роздратування, вплив поганого настрою найбільше позначаються на тоні розмов. Здавна відомий вислів “Крик – ознака безсилля”. Якщо у вашій родині спілкування, на превеликий жаль, відбувається на підвищених тонах, крик став для дитини звичним, то незабаром настане той страшний час, коли у відповідь на свій крик ви почуєте з дитячих вуст грубі, жорстокі слова. Криком, бійкою, придушенням активності дитини ніколи не виховати справжню людину, а роз’ясненням, переконанням, гумором, особистим прикладом можна не тільки виховувати, а й перевиховувати педагогічне занедбаних дітей. Звичайно, у кожної сім’ї будуть свої прийоми виховання : де тверде слово, де послідовні докази, а де й жарт.

Не менш важливими у розмові є інтонація, жести, міміка. Справжній вихователь, писав А.С. Макаренко, коротку фразу “Іди сюди” повинен вимовляти з 15-20 відтінками. І в сім’ї дозвіл та заборона мають бути не лише вмотивованими, а й виявлятися в різних формах та інтонаціях. Наприклад, заборона може звучати як вимога, наказ, розпорядження, попередження, догана, вказівка, рекомендація, осуд, повчання, наполягання, докір, пропозиція і т.п.

Наслідуючи батьків, дитина поступово засвоює стиль сімейних розмов, навчається користуватися словом у різних ситуаціях.

Отже, батьки повинні навчитися вдумливо і тактовно користуватися словом, щоб зміст і форма висловлювань по-справжньому впливали на дитяче світорозуміння, щоб за словом ішло діло.

Молодші школярі в усьому прагнуть до наслідування. Для них не може бути нічого кращого, як мати перед очима прекрасний взірець. Мабуть, немає батьків, які б не розуміли цього. Але в щоденному житті доводиться частенько бачити, як малюк не в силах розібратися, чому мати забороняє те, що робить сама, чому батько говорить одне, а робить інше.

Важливою умовою успішного виховання дітей є авторитет батьків. Під авторитетом батьків слід розуміти вплив батька і матері на дітей, заснований на повазі і любові до батьків, до їх життєвого досвіду.

Яким повинен бути справжній батьківський авторитет, на якій основі він повинен будуватися? На це питання відповів А.С. Макаренко, життя підтвердило справедливість його висновків: “Головною основою батьківського авторитету тільки і може бути життя і праця батьків, їх поведінка”.

Таким чином, основний зміст авторитету старших в сім’ї полягає в тому, що батьки своїми думками, працею дають дітям гідний приклад поведінки, поряд з дитиною знаходиться людина, якою вона “дорожить, гордиться як зразком моральності”.

Діти уважно придивляються до поведінки батьків. Перші уявлення про справедливість, честь, обов’язок дитина дістає не стільки зі слів батьків, скільки з спостережень за їхніми вчинками. Тому поведінка батьків, їх свідомість і відповідальність, життєве кредо і є головним фактором успішного виховання дітей. В сім’ї в процесі спілкування дітям передається світогляд батьків. Батьки щоденним особистим прикладом прививають дітям свої стереотипи свідомості і поведінки, до чого і зводиться суть всякого виховання. В “домашній школі” проходить підготовка до найважчої і складної професії на землі – матері і батька.

Поради батькам, які прагнуть розвивати здібності своїх дітей

• Не стримувати розкриття потенціальних можливостей психіки.
• Уникати односторонності в навчанні та вихованні.
• Не позбавляйте дитини ігор, забав, казок, створювати умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності.
• Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб(почуття безпеки, кохання, повага до себе та оточуючих),оскільки людина, енергія якої пригнічена загальними проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження.
• Залишайте дитину на самоті й дозволяйте займатися своїми справами. Пам’ятайте: «Якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас».
• Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до невдач. Уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.
• Будьте терплячими до ідей, поважайте допитливість, запитання дитини. Відповідайте на всі питання, навіть, якщо вони, на ваш погляд, виходять за рамки дозволеного.
• Навчати слід не того, що може сама дитина, а того, що вона опановує за допомогою дорослого, показу, підказки.
• Даруйте дитині батьківську любов, повагу, створіть умови для розвитку, дайте можливість їй жити власним життям. Не задовольняйте власні емоції за рахунок дітей.
• Допомагайте, але не заважайте їм самим робити свій вибір.
• Виховуйте дитину як рівну собі, тоді вона буде відстоювати власну думку, поважати інших, буде вільною, талановитою особистістю.
• Спілкуйтесь частіше з дітьми, намагайтеся бути в курсі їх справ, підтримуйте їх у будь-якій ситуації, пояснюйте існування різних точок зору.
• Підтримуйте родинні стосунки, влаштовуйте сімейні свята, ігри.
• Виховуйте дитину в гармонії з природою.
• Дайте можливість дитині спробувати себе в різних напрямках творчої діяльності, не дозволяйте кидати розпочату справу, доки не отримаєте перших результатів, щоб зробити певні висновки.
• Спонукайте до праці, примушуйте виконувати певну роботу, навіть інколи за рахунок свого часу.
• Радійте успіхам ваших дітей.
• Виражайте свою любов до дітей так, щоб вони її відчули.
• Пам’ятайте, що любов – це і турбота про інших.
• Пам’ятайте, що проблеми дитини – це проблеми батьків і починати щось змінювати треба спочатку з себе.