День толерантності

 День толерантності 

Тест "Чи легко з тобою дружити?"

  Тести

Чи легко з Тобою дружити?

Друже! Пропоную Тобі невеличкий і дуже цікавий тест, який підкаже, чи легко з Тобою дружити.

Дай відповіді на питання та підрахуй бали, які в Тебе вийдуть (числа стоять поряд із відповідями «Так» або «Ні»). Вкінці тесту ознайомся з результатами, але виконуй усе по порядку, не забігаючи наперед!

Домовилися?

Отож, почнемо!

1. Чи поважаєш Ти дружбу?

Так (1) Ні (0)

2. Чи любиш Ти куштувати нові страви, грати в нові ігри і заводити нових друзів?

Так (0) Ні (1)

3. Старий одяг Тобі подобається більше, ніж новий?

Так (1) Ні (0)

4. Чи можеш Ти прикинутися задоволеним життям, якщо насправді це не так?

Так (0) Ні (1)

5. Чи часто змінюєш плани на майбутнє, як от, на рахунок професії, якою хотів би займатися в житті?

Так (1) Ні (0)

6. Чи втрачаєш Ти впевненість у собі, якщо потрібно вирішити складне завдання?

Так (0) Ні (1)

7. Ти щось колекціонуєш (наприклад, ляльки, марки, ігри або щось іще)?

Так (1) Ні (0)

8. Чи часто Ти останньої миті змінюєш свої плани?

Так (0) Ні (1)

Ознайомся з результатами тесту

Більше 5 балів

Ти — щира, врівноважена людина. Легко знаходиш спільну мову з друзями та новими знайомими. Скаржитися на Тебе друзям немає підстав, адже Ти маєш легкий і хороший характер.

Від 3 до 5 балів

Твій характер не назвеш легким. Твій гарний настрій легко може перетворитися на поганий — а це не може не відбитися на дружніх стосунках. Але, пам’ятай, виявивши трошки більше наполегливості, Ти неодмінно зможеш знайти справжніх друзів та досягти успіху в житті.

Менше 3 балів

Чому Ти не віриш у власні сили? Дружба завжди поруч! Потрібно лише трошки більше довіряти людям і пошукати друзів серед тих, хто Тебе оточує. Впевнений, у Тебе все вийде!

Конфлікти в житті людини

Конфлікт та шляхи його подолання

Відомий французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері назвав людське спілкування найбільшою розкішшю на світі. Спілкування людей – досить тонкий і складний процес. Кожен із нас вчиться цього все життя, здобуваючи досвід часто за рахунок помилок і розчарувань. І, на жаль, досить часто ми потрапляємо у конфліктні ситуації. Вони вносять напруженість у стосунки, позбавляють спокою і радості.

Конфлікти бувають прихованими і явними, але в їх основі завжди лежить відсутність узгодженості між людьми. Тому конфлікт – це відсутність узгодження між двома або більше сторонами – особами, групами.

Конфлікти – явище негативне, небажане для кожного з нас, а особливо для педагогічних працівників, оскільки саме їм частіше за інших доводиться стикатися з непорозуміннями.

Для того, щоб правильно зрозуміти причини виникнення конфліктів, уміти аналізувати їх, слід навчитися управляти ними.

Для всіх видів конфліктів характерним є:

- наявність не менше двох сторін, які контактують між собою;

- взаємонесумісність цінностей і намірів сторін;

- протиставлення діянь однієї сторони іншій і навпаки;

- поведінка, направлена на ліквідацію планів і руйнування намірів іншої сторони, щоб придбати, здобути щось за рахунок неї;

- застосування сили і примусу з метою вплинути на поведінку іншої сторони в бажаному напрямку;

- наявність емоційної напруги в стосунках між партнерами.

Основними причинами конфліктів  є:

- недоліки виховання, проявлені в грубощах, черствості, нечесності, непослідовності;

- негативні риси характеру і, перш за все, неврівноваженість, надмірна владність, неповага в спілкуванні.

Правила розв’язання конфліктних ситуацій

• Не починайте свою промову з вислову: „Я давно вже хотів сказати...”
• Уникайте слів «завжди» і «ніколи».
• Якщо цю людину ви ніколи не хвалили, не очікуйте, що на вашу критику вона відреагує позитивно.
• Критикуйте лише те, що можна змінити.
• Не порівнюйте поведінку цієї людини з поведінкою інших. Це принижує.
• Не знищуйте індивідуальність.
• Не приписуйте співрозмовнику того, чого він не казав. Краще не перебільшувати – можуть звинувачувати у брехні.
• Не зосереджуйтесь на особистості суперника, активізуйте увагу на проблемі й варіантах її вирішення.
• Не кажіть тільки про свої проблеми, дайте змогу висловитися партнеру й уважно вислухайте його.
• Давайте людям психологічну паузу, що може зняти емоційне навантаження.
• Прагніть щиро зрозуміти співрозмовника.
• Свою помилку визнайте швидко і рішуче, випереджаючи можливу критику.
• Визначте динаміку взаємин і усвідомте мету й мотиви поведінки співрозмовника.
• Зміцнюйте позитивну атмосферу у спілкуванні.
• Перетворюйте свої проблеми на нові можливості й перспективи.
• Відчувайте, коли потрібно відступити.
• Безвихідних ситуацій не буває.

          Не уникайте конфліктів, а намагайтеся їх вирішувати й запобігати негативним наслідкам!

Дивимось корисне відео за посиланням:

Творча самореалізація у підлітковому віці

 

ТВОРЧА САМОРЕАЛІЗАЦІЯ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

Сучасний розвиток освітнього простору держави, сфер життєдіяльності та соціальної практики вимагають від підростаючого покоління широкої обізнаності, власної ініціативи, активності, здатності до прийняття повсякденних творчих рішень.

Тема творчої самореалізації була основним предметом дослідження А. Маслоу, в якому він на перше місце ставить особистість, а не її досягнення. Творчу самореалізацію вчений характеризує як синонім самого психічного здоров’я та як

випромінювання, яке пронизує все життя, не зациклюючись на проблемах, подібно до того, як весела людина «випромінює» веселість, навіть не усвідомлюючи цього. Це випромінювання є подібним сонячному світлу — сонце також світить усім, його

світло дає можливість зростання будь-чому, що здатне до росту. Проблема творчої самореалізації особистості розглядалась також у наукових працях А. Адлера, І. Беха, Л. Коростильової, Д. Фельдштейна, В. Франкла, Е. Фромма. Питанню активності особистості значна увага приділялась Д. Богоявленською, Л. Виготським, Л. Овсянецькою, О. Леонтьевим, Р. Піхманець, Г. Пустовітом, В. Рибалкою.

Метою статті є з’ясувати особливості творчої самореалізації у підлітковому віці та схарактеризувати такі поняття, як «особистість», «самореалізація», «творчість», «активність», «творча активність».

Поняття та сутність самореалізації розглядається в роботах багатьох науковців, проте нам слід уточнити поняття «самореалізація підлітка». На думку українського психолога І. Беха, цей феномен «є цілісною діяльністю і поведінкою особистості, а не сукупністю певних способів її діяльності, поведінки. Вона має складну структуру і здійснюється на різних рівнях, притаманна навіть дітям дошкільного віку, її інтенсивне розгортання відбувається у підлітковому віці… з моменту виокремлення свого Я дитина стає суб’єктом власної життєдіяльності, оскільки починає ставити цілі, підкорятися власним бажанням і прагненням, враховуючи вимоги інших.

Ці спонуки мають набувати суспільної спрямованості, тому що в іншому разі вони деструктивно впливатимуть на розвиток особистості».

Необхідною умовою самореалізації є саморозвиток особистості. Оскільки, щоб особистість успішно реалізувалась, на думку І. Беха, їй потрібно володіти системою «моральнодуховних цінностей, які є змістовою основою цього духовнопрактичного процесу. Саморозвиток — самозміна суб’єкта

у напрямі свого Я-ідеального, яке виникає під впливом зовнішніх і внутрішніх причин».

Отже, можемо констатувати, що у рамках педагогіки саморозвитку сформувалося розуміння творчої самореалізації як процесу, що ґрунтується на креативності особистості в самовираженні, що допускає докладання своїх творчих сил (свого

творчого потенціалу) для створення та отримання творчих продуктів діяльності і результатів, зокрема зміни в собі. Продовжуючи далі, І. Бех зазначає, що «саморозвиток переважно є індивідуальним процесом, що розгортається у внутрішньому  плані особистості. Водночас він є процесом об’єктивним, що

здійснюється під впливом значущих інших. На перших порах дитина створює свою особистість, імітуючи зміст поведінки дорослого, а також в ігровій, ображувальній, елементарній трудовій діяльності. На цьому етапі важлива ініціатива дорослих, спрямована на становлення самостійності дитини. Далі  ініціатива дорослих полягає у визначенні, висуванні дитині соціальних очікувань, цінностей. Лише підліток спроможний самостійно формулювати завдання для самовизначення,

розв’язання яких, однак, потребує спільного з дорослим пошуку відповідних способів».

На нашу думку, найбільш адекватно окреслено межі підліткового віку в періодизації Д. Ельконіна, в якій акцент ставиться не на фізичному розвитку, а на появі нових психічних новоутворень, де межі підліткового віку встановлюються між 11-17 роками. А. Реан вважає, що підлітковий вік умовно можна розділити на два підперіоди: перший — підлітковий вік (11-15 років) і другий — юність (16-19 років). За Дж. Бірреном, цей віковий період охоплює 12-17 років. Е. Еріксон виділяв підлітковий і юнацький вік (12-19 років).

Саме у підлітковому віці найбільш актуальною є потреба в реалізації накопичених сил. Цей період називають «відкриттям власного «Я» (І. Кон), «інтеграцією самосвідомості» (Л. Виготський), віком «пошуку і рішень» (А. Мудрик). Отже,

багато наукових шкіл визнають, що підлітковий вік є сенситивним для саморозвитку та самореалізації.

Щоб зрозуміти сутність формування готовності до творчої самореалізації підлітків, розглянемо трактування понять: «особистість», «самореалізація», «творчість», «активність», «творча активність».

Український психолог Г. Костюк розробив власну концепцію особистості, за якою індивід стає суспільною істотою, тобто особистістю, у міру того як у нього формуються свідомість і самосвідомість, утворюється система психічних властивостей, здатність брати участь у житті суспільства, виконувати

соціальні функції. На думку, О. Винославської, «Особистість — системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин».

Аналізуючи психолого-педагогічну літературу, можна зробити висновок, що поняття «особистість» вживається у двох основних значеннях: людина, яка має свідомість, і людина, яка досягла певного рівня розвитку. Такий рівень визначається наявністю у людини власних поглядів, моральних вимог і оцінок,

які роблять її відносно стійкою і незалежною від чужих її власним переконанням впливів середовища. Тобто, під особистістю слід розуміти соціалізованого індивіда з огляду на найсуттєвіші соціально важливі риси, які визначають його свідомість

і самосвідомість, життєві настанови, поведінку й діяльність.

Засновник гуманістичної психології К. Роджерс у створенні своєї теорії особистості виходив з того, що кожна людина наділена здатністю до особистісного самовдосконалення.

При цьому важливим компонентом структури особистості є

«Я-концепція». Вона формується у процесі взаємодії об’єкта

з навколишнім середовищем, а також є інтегральним механізмом саморегуляції поведінки людини й може бути позитивною, негативною та амбівалентною (суперечливою).

Як зазначає Л. Коростильова, термін «самореалізація» (selfrealization) вперше наводиться в Словнику з філософії та психології, виданому в 1902 р. в Лондоні, і трактується як «здійснення можливостей розвитку «Я» , або, за Е. Фроммом

і А. Адлером, «реалізація своїх можливостей» (self-fulfillment).

Учена зазначає, що «самореалізація передбачає збалансований і гармонійний розвиток різних аспектів особистості шляхом прикладання адекватних зусиль, спрямованих на розкриття генетичних та особистісних потенціалів» .

Сутність і поняття самореалізації підлітка розкриті в працях Є. Горячевої. Дослідниця вважає, що самореалізація відносно підліткового віку перебуває на перетині розпредметнення та опредметнення себе і проявляє інтелектуальну,

емоційну та вольову готовність здійснення себе в найбільш повній мірі відповідно до своїх можливостей. Сутнісною характеристикою самореалізації у підлітковому віці, на думку авторки, є прагнення пізнання і розуміння себе з метою реалізації своїх можливостей. Отже, якщо підліток реалізуватиме у своєму житті більше ресурсів, ніж у нього є на певний конкретний проміжок життя, якщо він висуватиме перед собою далекі цілі і спрямовуватиме творчі зусилля на втілення власних мрій, то це підвищить його творчий потенціал.

Проаналізувавши підхід різних авторів до визначення поняття «самореалізація» і розкриття сутності цього феномену, можемо констатувати, що більшість розглядають самореалізацію як вроджену потребу у виявленні та реалізації своїх

потенційних здібностей, як процес, що сприяє розвитку особистості реалізації свого «Я». До того ж всі дослідники твердять про необхідність розгляду цього феномену за трьома напрямами: як мотив, як процес і як результат. Слід зазначити,

що більшість учених розглядають цей феномен стосовно дорослих людей, а в контексті підліткового віку самореалізація мало вивчена.

Перш ніж перейти до докладної характеристики поняття «творча активність», визначимо поняття «активність».

На думку Г. Щукіної «активність розкривається як найважливіша риса особистості, що полягає у здатності змінювати навколишню дійсність відповідно до власних потреб, поглядів, цілей і проявляється в інтенсивній діяльності в праці,

навчанні, творчості тощо».

Як зазначає Г. Пустовіт, а ктивність — специфічний стан психіки учня, його ставлення до власної поведінки і діяльності в соціокультурному і соціоприродному середовищі, мобільність у реагуванні на зміни форм, видів та сутності діяльності. За визначенням С. Гончаренка, активність — це здатність особистості до свідомої трудової і соціальної діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетворення нею навколишнього середовища й самої себе на основі засвоєння нею багатств матеріальної і духовної культури.

Активність, постійно змінює свої форми і рівні розвитку, а також є умовою розвитку світу. Як характеристика взаємодіючих систем і явищ пов’язана з їхньою здатністю до саморуху, самозміни і саморозвитку. Активність можна визначити

як сукупність обумовлених індивідом моментів руху, що забезпечують становлення, реалізацію, розвиток діяльності.

О. Леонтьєв охарактеризував дві лінії розвитку діяльності: предметна (практична і пізнавальна) діяльність, у процесі якої дитина засвоює знання; діяльність, спрямована на засвоєння мотивів і норм відносин між людьми, у процесі якої людина віддає частинку свого «Я» .

Категорії «активність» і «діяльність» дуже тісно пов’язані.

Але, на нашу думку, діяльність існує лише як прояв активності особистості відповідно до поставлених цілей. На відміну від соціальної активності, діяльність є не якістю особистості, а тільки проявом людських якостей. Соціальна активність

визначається як діяльність особистості і як інтегральна якість, що характеризує особистість, яка здійснює діяльність.

Соціальна активність як якість є предметом виховання. Соціальна активність — це не всяка діяльність. Це — міра інтенсивності діяльності, вона передбачає наявність ініціативи, рішучості, самостійності, самодіяльності.

Соціальна активність — це інтенсивна діяльність людей, включених в систему відносин і здатних до їх перетворення і перетворення навколишньої дійсності відповідно до особистих потреб, поглядів, цілей. Усі види активності (розумова,

естетична, трудова, фізична тощо) мають творчий характер.

Тому творча активність є не окремим видом активності, а однією з можливих характеристик будь-якої високорозвиненої активності.

Перш ніж перейти до детальної характеристики поняття «творча активність», визначимо поняття «творчість».

Як зазначають дослідники В. Доній, Г. Несен, Л. Сохань:

«Творити — означає не тільки писати книжки, робити наукові відкриття, винаходи нові технології і машини, створювати зразки мистецтва. Старанно виконувати звичайну роботу, виховувати дітей, бути добропорядним громадянином, поводити

себе за законами сумління також є творчістю, котра завдяки своїй масовості не впадає в око, але і є найбільш відповідальною, фундаментальною стосовно всього іншого».

Можемо констатувати, що процес творчості відбувається на різних рівнях і в різних видах діяльності людини. За такого розуміння творча самореалізація має ознаки своєрідного інноваційного процесу у структурі діяльності особистості.

Відомий режисер К. Станіславський писав: «Я зрозумів, що творчість — це насамперед повна зосередженість всієї духовної і фізичної природи», що «вона охоплює не тільки зір і слух і всі п’ять чуттів людини», вона охоплює «розум і почуття, волю і пам’ять, уяву». Отже, творчість — це наявність творчості внутрішнього — стану інтенсивного переживання, підйому, активна робота фантазії, уяви, робота мислення в режимі пошуку.

Ґенезу поняття «творчість» у С. Гончаренка визначено як продуктивну людську діяльність, здатну породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспільного значення…».

Відповідно до поглядів В. Рибалки, «…творчість є здатність людини створювати з наявного матеріалу дійсності на основі пізнання закономірностей об’єктивного світу нову реальність, що задовольняє різноманітним суспільним та особистим

потребам» . Визначаючи феномен творчості, потрібно враховувати внутрішнє перетворення людини, сукупність її внутрішніх станів.

Отже, творчість є вищою формою активності та самостійної діяльності особистості. Творчість — це здатність особистості до продукування принципово нових ідей. Критерієм творчості є її цінність — особистість самої людини, а не тільки продукт творчої діяльності. Основою та центром творчості є сама особистість, суб’єкт, без якого неможлива творча діяльність. Для творчості характерним є наявність певного задуму, а саме: створити нове знаряддя, сконструювати нову машину, змінити методи, прийоми у тій чи іншій галузі, здійснити певний науковий експеримент, створити музичну п’єсу, написати

художній твір, намалювати картину, виховувати дітей тощо.

Тобто, творчість є самореалізацією людини з розвитком мотивації її творчої діяльності. Творча активність формується ще в дошкільному віці, а підлітковий вік є особливо сенситивним для її розвитку.

Це обумовлено такими особливостями мотиваційної сфери

підлітка, як прагнення до самовдосконалення, самопізнання,

самоствердження особистості. Творча активність детермінована почуттям дорослості, яке змінює характер відносин дитини з дорослими, більш високим рівнем розвитку самосвідомості і віри у власні сили. Зокрема, Л. Божович, Л. Виготський, Д. Ельконін констатують, що перехід до підліткового віку пов’язаний із глибокими змінами умов, що впливають на особистісний розвиток дитини та роблять його сенситивним до творчої активності.

Потреба в реалізації накопичених сил найбільш актуальна в підлітковому віці. Саме в цей віковий період відбувається стрибок у фізичному розвитку. Починається статеве дозрівання і пов’язана з ним перебудова організму, усе більш досконалим стає взаємодія процесів збудження і гальмування. Триває інтенсивний розумовий розвиток, бурхливо розвивається індивідуальність підлітка, підвищуються його здібності і розширюються інтереси. Формуються основні його якості як громадянина. Виникає нова соціальна ситуація, яка характеризується, на думку Л. Божович, наявністю вже досить сформованого колективу однолітків, в якому діти прагнуть знайти і посісти своє місце. Так, у працях науковця зазначається, що головні мотиваційні лінії цього віку пов’язані з прагненням

до активного особистісного вдосконалення, самопізнання і досягнення особистісної ідентичності, самовираження і самоствердження. Основні потреби підлітка залежать від його віку, схильностей, соціального оточення тощо. Потребу можна розглядати як процес і як вроджену або придбану схильність.

Перше виникає на основі другого, і в певній ситуації спонукає індивіда до такої активності, яка може задовольнити його.

Властивість потреби — це прагнення до активності (будь-якого виду). Потреба у творчості теж знаходить своє вираження в задоволенні активності.

Творча активність — вища форма людської діяльності.

Для її розуміння важливо з’ясувати умови, причини й фактори виникнення та функціонування, особливості проявів на різних рівнях: особистісному, суспільному, а також взаємодії цих рівнів. Творчу активність на особистісному рівні можна розкрити за допомогою поняття «творчий потенціал», вивчення закономірностей формування й розвитку якого є важливим завданням педагогічної науки. Суспільна активність пропонує наявність ініціативи, рішучості, самостійності, самодіяльності.

У процесі творчої активності особистість насамперед є суб’єктом творчості, який прагне до самореалізації. Основним джерелом творчості, за К. Роджерсом, є тенденція людини до реалізації себе, потреба стати тим, що закладено в ній. Працюючи над цією темою, Н. Рождерс (донька К. Роджерса) висловила думку про те, що «творчість — це частина усього нашого єства, нашого тіла, нашого розуму, емоцій та духу».

Далі вона робить припущення, що коли творчі прагнення зменшуються чи заглушуються, людина може захворіти, стає напруженою та інтелектуально обмеженою.

Охарактеризувавши творчу самореалізацію та розглянувши її місце в структурі особистості, нами розкрито, якими властивостями вона володіє. Так, творча самореалізація розглядається і як творча діяльність особистості, і як її якість та

здатність до цієї діяльності. Нами визначено творчу активність як один із видів соціальної активності і одну з основних потреб підліткового віку.

 

Секрети успіху

СекСекрети успіху

 

Саморозвиток і самореалізація особистості

Саморозвиток та самореалізація особистості

Самопізнання, саморозвиток, самореалізація — основні етапи розвитку людини як індивідуума та суб’єкта соціокультурного життя. У будь-якому віці людина прагне пізнавати світ і себе, поєднувати ці пізнання та застосовувати в громадській, суспільній та професійній діяльності.

Коли краще починати вивчати себе і хто має сприяти розвитку дитини?

Людина — це біологічна, соціологічна істота, яка, на відміну від тварин, наділена свідомістю, мовою, здатністю працювати та оцінювати навколишній світ, спроможна змінювати його своєю діяльністю. Конкретну людину з набором її характеристик можна назвати «індивідом». Особистість людини відображається в її соціальній природі, розглядається в контексті її індивідуальності.

 

Усвідомлене становлення особистості людини відбувається в його підлітковому віці. Це абсолютно закономірний процес, який залежить від впливу оточуючих та від бажання підлітка пізнати і змінити самого себе, обрати своє коло спілкування, форму діяльності та набути власного життєвого досвіду. Процес розвитку особистості — формування себе самого як людини, яка бачить сенс свого життя, знає свої цілі та розуміє, чого вона хоче досягти, це процес створення морального стрижня.

 

Особистість людини формується шляхом самопізнання, самоконтролю, самовизначення й самовиховання. Через самопізнання дитина набуває власного досвіду, вона намагається використати всі свої можливості та набуті знання в навчанні та під час спілкування. Самовизначення дозволяє зрозуміти самого себе, свої можливості, прагнення та цілі, визначити своє місце в суспільстві. Самовизначення підлітка стосується професійної сфери, особистісної, сімейної, соціальної тощо.

 

Самовиховання — це вже свідома діяльність, спрямована на вироблення в собі таких особистісних якостей, які є бажаними. Самовиховання базується на адекватній самооцінці, яка відповідає реальним здібностям людини. У забезпеченні саморозвитку важливу роль відіграє механізм самопрогнозування, оскільки особистість повинна передбачати результати власної діяльності, поведінки і безпосередньо себе у нових моральнодуховних координатах.

 

Самопрогнозування — механізм, за допомогою якого особистість визначає можливості свого розвитку, виокремлює вимоги, на які необхідно орієнтуватися. Потреба самореалізації дійсно є сутнісно і тотально людською якістю, але вона існує не у формі підвищення уваги до себе, болісної рефлексії і самовдосконалення, а у формі прагнення щось створити, залишити слід у чомусь або в комусь.

 

Це розуміння повністю відповідає контексту думок С. Л. Рубінштейна про те, що саморозвиток і самовиховання особистості полягають не в якійсь ізольованій медитативній «роботі над собою», а в активній реальній зовнішній діяльності.

 

Форми самореалізації особистості

• Самореалізація — адаптація (процес об’єктивації сутнісних сил, провідною метою якого є максимальне пристосування до навколишнього середовища).
• Самореалізація — пізнання (діяльність з об’єктивації сутнісних сил, підпорядкована постійному розширенню та накопиченню знань про світ і про себе).
• Самореалізація — виконання (утілення особистісних сутнісних сил із виробництвом об’єктів за матеріальним чи ідеальним взірцем).
• Самореалізація — новаторство (форма особистісного самоздійснення, провідною метою якого виступає створення об’єкта, який раніше не існував).
• Самореалізація — гра (форма самореалізації, єдиною метою якої є сам процес об’єктивації сутнісних сил).

У процесі саморозвитку та самореалізації дитина потребує зовнішньої підтримки. Перш за все, ці процеси неможливі без відчуття самовпевненості. Якщо педагог чи батьки помічають за підлітком невпевненість, то треба йому допомогти виправити ситуацію.

 

Поради, як посилити в підлітка почуття впевненості

1. Демонструйте повагу до підлітка. Спілкування з підлітком як рівнею — відповідальний момент у його самореалізації.

2. Підлітка треба хвалити. За будь-які маленькі та великі перемоги підлітка треба хвалити. Так посилюється не лише самооцінка та самовпевненість дитини, а й її мотивація діяти далі, розвиватися, ставити цілі та досягати їх.

3. Намагатися уникати критики. Якщо ви не схвалюєте чи вам не подобаються певні моменти або ситуації із життя вашого підлітка, знайдіть час сісти й порозмовляти з ним про це. Підлітки часто приймають критику за кепкування або спробу присоромити їх. Але в разі, якщо критика неминуча, намагайтеся уважно стежити за своїм тоном.

4. Заохочення позакласної діяльності підлітка. Не лише в школі дитина має видавати неймовірні результати і жити лише одними підручниками за шкільною партою. Позакласний розвиток — це той простір, на тлі якого дитина може розвиватися всебічно, знайти свою улюблену справу, хобі, бути першою в конкретній діяльності.

5. Зовнішність — не головне. Саме в підлітковому віці йде страшенна погоня за красою, зрос- тає бажання виглядати краще за всіх, дотримуватися всіх канонів трендових напрямків у світі моди. Головне, пояснити підлітку, що зовнішність — другорядний атрибут краси людини.

6. Зосередження уваги на сильних його сторонах. Не потрібно порівнювати підлітка із однокласниками, бо кожна дитина індивідуальна. Краще виокремлювати в дитині щось надзвичайне, віднайти потенціал та намагатися розвивати його. Знайти сильні сторони підлітка — допомогти йому самопізнати та самореалізувати себе.

7. Навчати підлітка бути сильним та підтримувати його. Треба допомогти підлітку виробити певний імунітет у реагуванні на дражніння з боку однолітків або образи та обзивання інших людей. У той же час підтримувати його, проявляючи свою підтримку просто на словах та жестах. Підліток має знати, що йому є до кого прийти у скрутний момент.

Саморозвиток і самореалізація дитини в певній мірі залежить від впливу школи та сім’ї. Родина — це те оточення, яке має прийняти до уваги будь-яку зацікавленість дитини, підтримати її у своєму виборі. Батьки в жодному разі не мають перешкоджати своєму підлітку займатися тим, чим він хоче, а тим паче примушувати займатися чимось іншим. Тим самим у дитини зникне бажання цікавитись і розвиватися взагалі.

 

Яскравим прикладом впливу батьків на розвиток дитини є родина Річарда Бренсона. На сьогоднішній день Бренсон є успішним підприємцем, мільярдером, якого поважає весь світ, а бізнесмени  шановують та вчаться на його життєвому досвіді. Його мати, Єва Бренсон, дуже вплинула на становлення і формування сильного характеру сина. Хоча методи її виховання були не зовсім однозначні.

 

Так у дитинстві вона влаштовувала йому неабиякі випробування. Він повинен був кудись іти, щось або когось знайти і повернутися назад, бажано з досягнутою метою. Наприклад, одного разу жінка висадила 4-річного сина з автомобіля в декількох кілометрах від будинку й наказала шукати тата, а сама поїхала. А коли син дібрався додому ввечері, уся родина святкувала його перемогу. Так мати з дитинства виховувала його саме як переможця. В одному з інтерв’ю Річард зізнався, що всі його перемоги в житті відбулися лише завдяки батькам: «Вони постійно хвалили мене, розвивали в мені все найкраще, завжди підбадьорювали і підтримували мене».

 

Школа — це те місце, яке має сприяти розвитку дитини, надати різноманітний спектр направлень саморозвитку та самореалізації, створити панораму людської діяльності та максимальні можливості займатися цікавою, корисною справою. Розвивати, удосконалювати, реалізовувати себе — це завдання та обов’язок кожної людини, яка уявляє своє майбутнє успішним. Головне — почати. Пізнаючи себе, світ, себе у світові, людина відкриває для себе нові горизонти, нові можливості. Тоді ж з’являються мрії, ставляться цілі і починається гра «Досягну свого». І в ході цієї гри можна зрозуміти, що потенціалу забагато, бажання бути кращим тільки росте. Результати досягнень можуть приємно вражати.

Прийом дослівного перефразування

Перефразування - прийом активного слухання, що полягає в переказі мовлення співрозмовника за допомогою інших слів. Перефразувати - значить сказати ту ж думку співрозмовника, але трохи інакше. Цей прийом допомагає впевнитися, наскільки точно ми "розшифрували" слова співрозмовника, і далі продовжувати спілкування з повною упевненістю, що досі все зрозуміли правильно.

Правила перефразування

·        Перефразування можна починати такими фразами:

- Чи правильно я тебе зрозумів, що...

- Чи вірно я вас почув, що...

- Іншими словами, ви вважаєте, що... і т. д.

·        При перефразированні потрібно орієнтуватися саме на сенс, зміст повідомлення, а не на емоції, якими вона супроводжується.

·        Важливо вибрати головне і сказати це своїми словами. Дослівно повторюючи, ми будемо нагадувати папугу. При цьому бажано перефразувати все більш або менш важливі думки.

·        Бажаючи перефразувати співрозмовника, не варто перебивати його. Перефразування доречно, коли співрозмовник зробив паузу і збирається з думками, думає про що говорити далі. Наше повторення його слів в такій ситуації не тільки не зіб'є його з пантелику, але, навпаки, послужить фундаментом, від якого він зможе відштовхнутися, щоб рухатися далі.

В яких ситуаціях використовувати?

Перефразування - універсальний прийом: його можна використовувати і в діловій бесіді, і в особистому спілкуванні, і при звичайній бесіді. Але особливо ефективно перефразування в наступних випадках:

1. У конфліктних ситуаціях або під час дискусій. Якщо ми, перш ніж висловити аргументи проти, повторимо думку співрозмовника своїми словами, то можна бути впевненим, що він зі значно більшою увагою поставиться до наших: адже він бачить, що його слухають і намагаються зрозуміти.

2. Особливо корисно перефразування, коли ми слабо орієнтується в темі розмови. Людина, майстерно володіє цим прийомом, може підтримати розмову на будь-яку тему годинами, справляючи  на співрозмовника дуже сприятливе враження людини, що добре знає цю область.

3. Цікаво, що перефразування, як не дивно, саме тоді, коли мова співрозмовника здається нам зрозумілою (при сплутаної мови ефективніше прийом з'ясування) - воно не дає притупиться нашій увазі.

4. Перефразування і допомагає нашому співрозмовнику. У нього з'являється можливість побачити, чи правильно його розуміють, а якщо розуміють неправильно - своєчасно внести необхідні виправлення.