ЯК ПРИВЧИТИ ДИТИНУ ДО САМОСТІЙНОСТІ?

1. Намагайтесь якомога менше забороняти дитині. Тяга до самостійності закладена в кожній людині генетично. Батьки, обмежуючи її безкінечними «не можна» самі ж притупляють бажання діяти самостійно. Спочатку мама не дозволяє лізти на гірку чи гойдалку «Не можна, не лізь, бо впадеш», а потім дивується чому він не може пограти на майданчику сам?! Але всі ми хвилюємось про наших дітей. Що ж робити? Намагатися пропонувати способи, які категорично не забороняють робити дитині ті чи інші речі, наприклад, «на гірку можна, але зі мною поки ти не навчишся», «вазон з квітами чіпати можна, але легенько, не рвати», «пісок кидати можна, але так, щоб ні в кого і не влучив»…

2. Дозвольте дітям робити вибір: «Ти хочеш одягнути сьогодні синю футболку або зелену з котиком?». Таким чином ми демонструємо дитині, що поважаємо її думку і заявляємо, що вона сильна і може сама брати на себе відповідальність за певні речі (ми формуємо здорову самооцінку).

3. Навчіть дитину просити про допомогу і, коли вона щось робить або тільки намагається робити, ніколи не влазьте (звісно якщо це не шкодить здоров’ю) поки вона сама вас не попросить. Так ви вчите дитину самостійно долати труднощі.

4. Перш ніж щось зробити замість дитини спробуйте словесно розказати малюкові як слід вчинити. Наприклад, «щоб застібнути блискавку, однією рукою притримуй замочок, а іншою тримай за низ», «щоб краще зняти шкарпетку, треба почати з п’яточки, спробуй», «щоб відкрити кришку, інколи треба спочатку натиснути, а потім прокрутити», «щоб постругати олівець треба спочатку вставити його, щільно притиснути і крутити,спробуй»

5. Якщо дитина задає Вам запитання, спробуйте не відповідати одразу, а спитати її, як вона сама думає. Зазвичай дитина починає фантазувати і у висновку сама може відповісти на своє запитання. Ви завжди встигнете дати правильну відповідь. Якщо ж ви самі не знаєте відповідь на запитання, не шукайте її замість дитини, а запропонуйте малечі шукати відповідь за межами дому чи сім’ї (звичайно це для більш старших діток). Наприклад, «запитай у зоомагазині», «про це тобі можуть розповісти в магазині побутової техніки», «можна подивитись в мережі Internet».

6. Бувають такі періоди, коли діти намагаються «зливатись» з батьками. (Мушу наголосити, що це нормальні періоди розвитку особистості). В таких випадках малеча просить робити все за них (навіть ті речі, які здавалося б дитина вже давно робить сама). В такі моменти треба вміти домовлятися з малечею, наприклад, «давай ти одягнеш правий кросівок, а я тобі лівий», «давай класти тобі в ротик суп по черзі – одну ложку я, іншу – ти», «давай разом спробуємо застібнути блискавку на куртці». Але намагайтесь не робити замість дитини. Просто підтримуйте її.

7. В залежності від віку дитини, намагайтесь питати думку малечі коли вирішуєте сімейні справи. «Ти хочеш, щоб ми поїхали до бабусі сьогодні ввечері чи завтра вранці?»

8. Якщо вас запитують про малечу в присутності неї самої, дозвольте дитині самій відповісти. І взагалі, не обговорюйте дитину в її присутності, неважливо, наскільки вона ще маленька. Коли діти чують, як їх обговорюють, вони відчувають себе предметами, власністю своїх батьків.

9. Хваліть дитину за успішні прояви самостійності. Але не просто словом «молодець». Бажано, щоб похвала була описовою. Тобто, якщо дитина самостійно зібрала іграшки, доречно було б сказати: «я бачу чистий килим і складені в корзину іграшки, навіть той конструктор, який вже декілька днів лежить в кутку. А ще як ти гарно поскладав пазли! Так, що коробка тепер закривається! Мені дуже приємно заходити сюди. Молодець!» Завжди можна знайти, що описати.

10. Намагайтесь вводити моменти змагання. Наприклад, дитина не хоче сама складати іграшки. Запропонуйте «давай, хто швидше складе ці кубики до кошика!». Можна сказати про заохочувальний приз (ні в якому разі не пропонуєте дорогі речі). Це може бути: додаткова серія мультифільму, додаткова цукерка, банан…

11. Намагайтесь поступово зменшувати свою присутність і контроль за речами, які малюк вже навчився робити.

12. І на останок – довіряйте власній дитині. Вірте в те, що вона може справитися з будь-якими труднощами і завжди давайте їй шанс у цьому ще раз переконатися.

8 ХИТРОЩІВ ПРО ТЕ, ЯК ПЕРЕСЕЛИТИ ДИТИНУ ДО ВЛАСНОГО ЛІЖКА

Психологи багато говорять про те, що починаючи з року дитина повинна спати в окремому ліжку більшу частину ночі. Цей процес є визначальним етапом у розвитку самостійності дитини і полегшує життя батькам.

Інколи батькам складно переселити малечу, тому ми приготували для вас добірку “хитрощів”, з якими процес переходу до свого ліжка буде набагато простішим.

Допоможіть дитині побачити в “переселенні” позитивні сторони.

1. Розкажіть, що такі великі хлопчики і дівчатка, як вони, сплять в своїх ліжках. Можна спробувати помалювати на тему окремого ліжка, розіграти “відселення від мами” з іграшками, підкресливши плюси власного, окремого спального місця. Наприклад, в тісному батьківському ліжку ведмежа не висипалось, а в окремому став висипатися так, що відразу і малювати, і бігати, і стрибати став краще всіх.

2. Використовуйте казкотерапію. Розкажіть малюкові казку, наприклад, про те, що в батьківському ліжку живуть тільки сни для дорослих (про роботу і домашні справи) і для немовлят (про соски і брязкальця). А найцікавіші, чарівні дитячі сни в ліжко, де сплять дорослі, ніколи не залітають. А прилітають вони тільки до дитячих ліжечок. Чи не захоче ваш малюк спробувати поспати окремо і перевірити, що йому присниться? А то раптом його чарівний дитячий сон втомиться чекати у порожньому ліжечку і полетить до іншого малюка?

3. Запропонуйте дитині спати з улюбленим ведмедиком або лялькою. Розкажіть, що іграшка буде вночі стежити, щоб малюкові снилися тільки добрі сни.

  

4. Залучайте малюка до вибору власного ліжка і постільної білизни. Спільно придумайте оформлення ліжка – щось, що зміцнило б малюка в бажанні мати своє спальне місце (“казковий” нічник, “чарівні” картинки та інші аксесуари, власні малюнки).

5. Введіть нові вечірні ритуали. Заспівайте малюкові на ніч колискову або почитайте казку. Гарна ідея – улюблений спокійний мультфільм.

6. Іноді працює таке: нове ліжко з’являється до повернення дітей з дачі, де вони провели все літо.

7. Якщо малюк боїться темряви, не закривайте двері в його кімнату, поки він не засне, або включайте нічник.

8. Для старших діток (3-4 роки), можна влаштувати “Свято переселення”, і так в ігровій формі перевести дитину в окреме ліжко.

ПОДВІЙНІ ПОСЛАННЯ ПРИ ВИХОВАННІ – ЩО ЦЕ І НАСКІЛЬКИ ЦЕ БЕЗПЕЧНО?

Буває, що батьки поводять себе суперечливо і непередбачувано. Так трапляється, що дитині надсилаються два суперечливі месенджери – один на вербальному рівні, а інший виражається невербально.

Це про те, що: говорю одне, роблю або показую жестом, тоном, постаттю інше. Бажаю одне, а роблю по-іншому. Суперечливі послання можуть бути такими, наприклад: на словах я тебе люблю, а невербально – я тебе ненавиджу. На словах – ти вільний і роби що хочеш, невербально або непрямими діями – ти поганий і будеш робити те, що я скажу.

Дитину можуть сильно карати за брехню, в той час як самі постійно брешуть їй,посилаючи подвійні послання. Або «бажати кращого», а робити гірше (забороняти підліткові романи, позбавляти підліткового спонтанного життя, змушуючи різними способами рано дорослішати, вимагати досягнень і так далі).

Американський вчений Грегорі Бейтсон в 60-х роках так і назвав концепцію суперечливих вимог: подвійне послання, або double bind. Він описав що суперечливі вказівки належать до різних рівнів комунікації – на словах, тобто свідомі, і емоційні, за допомогою жестів, тональності в голосі – несвідомі.

Суть в тому, що дитина тут – жертва, і вона не може захиститись і звинуватити матір в тому, що вона спілкується з нею за допомогою подвійних послань. У неї немає можливості зрозуміти це інтелектуально, так як подвійні послання надсилаються вже тоді, коли говорити дитина ще не вміє. До того ж мати – це занадто близька для неї людина, в спілкуванні з якою більше почуттів, емоцій і залежності, тому навіть коли дитина подорослішала, не втягуватися в подвійні послання важко. Розрив зв’язку – це пряма конфронтація з тією єдиною людиною, яка на цьому білому світі забезпечує життя дитини.

Інколи в повних сім’ях розгойдувати психіку дитини за допомогою суперечливих послань можуть обоє батьків – один суперечить іншому. Є ризик ще змаличку навчити дитину маніпулятивній поведінці, відносинам де є ключове місце брехні. Відсутність чітко сформованих меж, правил внаслідок такого виховання може призвести до частих істерик, непорозумінню,

Концепція подвійного послання по Бейтсон грала ключову роль у розвитку шизофренії. Тобто в розщепленні психіки. В інших варіантах ми можемо говорити про шизоїдний (таким людям властива емоційна холодність, відірваність від зовнішнього, реального світу, заглибленість у свої власні фантазії, замкнутість) чи нарцисичний характер.

Підсумок – відхід у себе, неможливість вибудовувати зв’язки з іншими людьми, відхід в інтелект, в фантазії, в інтровертований світ. Відхід у аутоагресію, сильний гнів, який проявляється як психічно у снах, так і соматично. Також наслідком можуть бути страхи, часто безпідставні.

Життя може перетворитись з самовіддачі і поповнення в постійну систему самозбереження з підвищеною потребою в безпеці. Отже, подвійні послання при вихованні, можуть призводити до психічної травми.

ЯК ПІДГОТУВАТИ ДО ШКОЛИ ДИТИНУ МОЛОДШИХ КЛАСІВ ПІСЛЯ КАНІКУЛ

Літні канікули розслаблюють школярів, у дітей з’являється більше вільного часу, вони пізніше лягають спати і пізніше прокидаються, діти втрачають здатність концентрувати увагу на предметі, що в значній мірі заважає справлятися з розумовим навантаженням.

Школярі будь-якого віку обов’язково проходять період адаптації до школи. У дітей початкових класів цей період триває досить довго: – 1,5 місяця.

Що можна зробити батькам, щоб полегшити адаптацію дитини до школи і до процесу навчання загалом?

1. Батькам варто створити вдома спокійну і доброзичливу атмосферу. Цілком ймовірно, що успіхи дитини в навчанні на початку року будуть не такими як хотілося б. Розуміючи складність адаптаційного періоду, батькам не варто вимагати багато від свої маленьких школяриків.

2. Під час канікул зміна режиму дня закономірна річ. Батькам варто допомагати дитині наблизитись до режиму, який зазвичай є під час навчальної діяльності. Вже з середини серпня можна починати його змінювати – раніше лягати спати і відповідно прокидатися раніше; організувати режим харчування; зменшувати час, який дитина проводить за комп’ютером чи телевізором.

3. Останні тижні перед навчанням повинні бути максимально стабільними. Не варто планувати додаткових поїздок чи кардинальних змін в житті (наприклад, переїзд).

4. За літо дитяча рука забуває як писати, і швидкість письма на початку року істотно відрізняється від весняних показників. Можна пописати прописи, повторити таблицю множення, проаналізувати як дитина впоралась з завданням, яке вчителі задавали на літні канікули.

5. Купівля шкільного приладдя, одягу для школи – заняття, як правило, приємне і в той же час налаштовує на навчальний лад.

6. З початком навчального року перший час не варто завантажувати дитину додатковими заняттями в секціях і гуртках. Якщо батьки знайшли нову студію, щоб зайняти дитину у вільний час, розпочинати відвідувати її краще після закінчення перших 2-3 тижнів навчання.

7. По можливості, варто зберігати прогулянки в будні дні після школи або ввечері.Дітям обов’язково треба бувати на свіжому повітрі.

Що можуть зробити вчителі, щоб полегшити адаптацію маленьким школярам.

1. Організовувати батьківські збори в другій половині серпня, на яких варто обговорити з батьками організаційні моменти та розповісти як підготувати дитину до майбутнього навчання.

2. Вчителям не варто у перші кілька місяців проявляти до дітей підвищені вимоги, варто ставитись лояльно до поведінки та навчальної діяльності з огляду на процес адаптації дітей.

3. Психологи рекомендують на початку навчання на уроках частіше залишати час на фізкульт хвилинки, щоб дати можливість дітям відпочити від розумової праці.

4. На початку року у дітей є бажання поділитися з друзями враженнями про літо, розповісти цікаві історії. Отже, вчителі можуть організовувати під час навчання завдання, що стосуються канікул, наприклад, написати розповідь на тему «Як я провів літо», «Що незвичайного я побачив влітку».

Для кращої адаптації дитини в новому колективі, дуже важлива підтримка батьків і вчителів. Потрібно частіше цікавитися справами дитини, її новими друзями, забезпечити всебічну підтримку. Варто частіше хвалити свою дитину, навіть за незначні успіхи.

ВЧИМО ДИТИНУ СЛІДКУВАТИ ЗА ЧАСОМ САМОСТІЙНО

Запровадження яких-небудь часових рамок діти  переважно сприймають як щось неприємне і з усіх сил опираються  таким обмеженням. Як уникнути конфлікту в такій ситуації?  Навчити дитину самостійно планувати свій час можна за допомогою пісочного годинника.

Ставимо перед дитиною пісочний годинник, який міряє потрібний нам інтервал часу, і дитина може наочно бачити, як збігає час. Таку наочну демонстрацію часу легко сприйматимуть навіть малята, які ще не орієнтуються в часі за звичайним годинником. Велика перевага пісочного годинника перед звичайним таймером у тому, що це наочно, пізнавально і цікаво для дитини.  Вам знадобляться годинники на 1, 5, 10, 30 хв. Йдеться про звичайні лабораторні годинники, недорогі і практичні в користуванні.

Ось кілька ситуацій, у яких можна використовувати пісочний годинник:

1. Перегляд телевізора (а також мультики або ігри за комп’ютером). Тут треба встановлювати часові рамки з самого малку. Варто відразу домовитися з дитиною, що мультик іде, поки не втече весь пісок з годинника. Вік дитини, коли найлегше цього навчити, – від 2-х до 5-ти років.

2. Ситуації, коли дитина не хоче чогось робити. Наприклад, ви кажете, що час уже йти на прогулянку (їсти, робити домашнє завдання, спати і т. п.), а дитина вередує і не хоче робити, що їй кажуть. Тоді доречно запитати дитину, скільки ще часу їй потрібно. Після того, як вам вдалось домовитися про час (в межах розумного, щоб суттєво не міняти розпорядок дня, можна дати дитині від 5 до 15 хв.), ставите пісочний годинник і дитина сама слідкує за своїм часом.

Застереження: не варто встановлювати часові обмеження, коли йдеться про формування в дитини якогось нового навику. Наприклад, коли дитина вчиться робити щось самостійно: малята –  одягатися, школярі – робити домашнє завдання і т. п. В таких випадках виставлення часових рамок призведе до стресу, і дитина нездатна буде засвоювати нове й закріплювати вивчене. Тому доки ви не переконаєтеся, що дитина добре і самостійно виконує те чи інше завдання, доти «змагання на час» впроваджувати рано і недоцільно.

3. Ситуації очікування. Ви також можете ставити пісочний годинник і для себе в тих ситуаціях, коли дитина вимагає вашої уваги, а ви не можете приділити її просто зараз. Домовтеся з дитиною, що обов’язково приділите їй свій час, але коли пісочок втече. Дитина слідкуватиме за часом, а ви зможете зайнятися своїми справами. Втім, тут є  три обов’язкові умови:

1) час не повинен перевищувати 20-30 хв., щоб дитина могла дочекатися вас без відчуття, що про неї забули;

2) обов’язково (!!!) слід виконувати обіцяне: якщо раптом  ви не вклалися в часові рамки – зробіть перерву у своїх справах і виконайте обіцянку, яку дали дитині. Пам’ятайте, що дітей найкраще навчати власним прикладом.

3) дитина не повинна нудитися: пісочний годинник слугує орієнтиром у часі, але він не повинен бути єдиною забавкою. Запропонуйте дитині цікаве дозвілля протягом того часу, який вона повинна перечекати (іграшки, розмальовки, ілюстровані книжки, конструктори тощо), тоді й час мине «швидше».

4. Ситуації «нудної роботи». Уявімо, що вам треба вмовити дитину зробити необхідну, але не надто цікаву роботу. Першим кроком до заохочення теж може стати пісочний годинник. Наприклад, поскладати свої іграшки чи замести підлогу можна за 15 хв. (час подаю умовно, бо треба враховувати індивідуальні відмінності – але попрактикувавши цю методику, ви зможете самостійно визначити потрібний вашій дитині час). Ставите дитині пісочний годинник, і вона постарається впоратися зі своєю роботою за відведений час. Нагадую, що при цьому, навик уже має бути міцно закріплений (наприклад, школяр уже добре вміє мити посуд, але не хоче цього робити). Після звершення часу, якщо дитина все встигла, обов’язково її похваліть. Якщо ж дитина  не встигає – не біда, в жодному разі не загострюйте увагу на невдачі! Краще додайте дитині трошки часу (наприклад, поставте ще один пісочний годинний, але вже не на 15, а на 5 хв.)  І теж похваліть за виконану роботу.

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ЗБУДУВАТИ ВЛАСНІ ПСИХОЛОГІЧНІ МЕЖІ?

Психологічні межі досить важлива річ і їх характер та стійкість є визначальним в успішності дитини будувати відносини з оточуючими. Отже, якщо батьки хочуть виховати людину з якою приємно спілкуватись, самодостатню і врівноважену треба звертати увагу на психологічні межі.

Пропоную такі рекомендації-стратегії у вихованні.

1. У батьків завжди повинна бути жорстка позиція з приводу однозначних обмежень.Якщо битись заборонено, то ніяких «але» не може бути. Звичайно таких обмежень повинно буде дуже мало, але «однозначність позиції» тут ключова фраза.

2. Всі члени родини повинні притримуватись однієї стратегії виховання. Для цього треба домовитись стосовно правил, способів реагування на ту чи іншу поведінку дитини.

3. Дозвольте дітям “страждати”. Часто батькам складно витримати гнів, роздратування, істерики дітей. Але не треба лякатись негативних емоцій і намагатись виправити ситуацію. Краще що ви можете зробити в цій ситуації – прожити її разом, просто будучи поряд. Дитина повинна мати можливість висловити образу, агресію чи невдоволеність.

4. Привчайте дитину до самостійності не лише в поведінці (сам одягається, засинає, вчить уроки), а і до, так званої, емоційної самостійності. Дитина повинна розуміти, що почуття та емоції, які вона відчуває – це її, не нав’язані і за них вона несе відповідальність. Для цього розвивайте емоційну сферу, вчіть різним способам вираження почуттів, не нав’язуйте свої почуття та реакції на ту чи іншу ситуацію, допомагайте дитині розпізнати і усвідомити, що ж насправді вона відчуває.

5. Любіть дитину. Батьки повинні створити такі умови, де б дитина розуміла, що вона бажана, знаходиться в безпеці і може звернутись до когось у випадку невдачі. Пам’ятайте, неправильними можуть бути лише її дії, а не сама дитина.

6. Надавайте дитині свободу. У підростаючої особистості має бути свобода вибору, якою вона повинна навчитись управляти. Це колосальний досвід в тому, щоб відчути і зрозуміти що «моє», а що «чуже».

7. Вчіть дитину розумінню того, що будь-які дії мають певні наслідки і треба бути до цього готовими. Давайте можливість дитині переконатись самостійно в тих чи інших наслідках.

8. Дітям потрібні батьки, які мають власні гарно сформовані психологічні межі.Працюйте над собою, самовдосконалюйтесь.

9. При невдачах проявляйте співчуття замість читання нотацій типу «Я ж тобі казала».

10. Хваліть дитину, не просто звичайним словом «молодець», а описуючи ситуацію ширше. Так дитина дійсно починає приймати собі свої позитивні сторони і це гарно впливає на самооцінку.

11. Завжди виконуйте власні обіцянки! Якщо не впевнені, краще не обіцяйте.

12. Заохочуйте дитину до прийняття рішень, які стосуються як її самої, так і членів родини.

13. Чим більш дитина стає дорослішою, тим більше в неї виникає власних думок, потреб, бажань, поглядів. Не вмішуйтесь в особистий простір. Якщо треба, висловлюйте своє власне занепокоєння.

14. Навчіть дитину говорити «Ні». Це надзвичайно важливе вміння, яке дозволить відстоювати власні межі.

15. Справедливість – повинно бути ключовим у побудові системи та принципів виховання дитини.

Як всадити дитину за уроки

4 СПОСОБА КАК УСАДИТЬ РЕБЕНКА ЗА УРОКИ

Не пропустите Лекцию для родителей Екатерины Мурашовой в Киеве!

— Петя, кончай маяться дурью, пора за уроки садиться.
— Сейчас, я еще немного поиграю…
— Петя, ну что это за игра — бегать за кошкой! — в голосе матери слышится раздражение. — Тебе же не три года, а почти десять!
— Так я бы в компьютер поиграл, — живо откликается вихрастый, конопатый Петя. — Да ты мне не разрешаешь!
— Компьютер — это тебе вредно для глаз! — наставительно говорит мать. — Доктор в поликлинике сказал: не больше получаса в день. И в Интернете я тоже читала…
— А я полчаса! Вот полчаса, и всё! — лукавая Петина мордочка становится по-кошачьи умильной (тесное общение с кошкой явно не проходит даром). — Мамочка, можно?
— Сначала нужно сделать уроки.
— Тогда я еще поиграю…
— Хватит тянуть резину! — уже почти выходит из себя мать. — Так можно опять до вечера проваландаться! Сел, сделал — и занимайся потом чем хочешь! Хоть рисуй, хоть книжку читай, хоть модель собирай, которую папа тебе купил…
— А она не собирается…
— Да ты и не пробовал толком! Начал и бросил, как и всё, что ты делаешь!
— У меня правда не получается! Она сложная, я хочу, чтоб папа мне помог…
— Я, может быть, тоже хочу, чтобы папа мне помог, да где он? Где? — повышает голос мать. — Вот чтобы он вспомнил, что у него есть сын, и тебе сказал наконец по-мужски, что сначала надо дело сделать, а уже потом… Садись за уроки, я тебе сказала!
— Мам, а можно я творожок сначала съем, а потом уже сразу… Что-то есть хочется…
— Уроки! — орет мать. — Ты полтора часа назад обедал! Бери учебники и садись за стол, я тебе сказала! Иначе я не знаю, что с тобой сделаю…
— Сейчас, сейчас, только водички попью… и в туалет схожу…
Спустя час.
— Ну что, ты сделал упражнение? Еще не переписал? Да чего там переписывать, там же восемь строчек всего!.. Почему у тебя опять машинки на столе?! (машинки летят в угол). Сколько раз можно говорить: игра — игрой, а уроки — уроками! Что же мне, над тобой безотлучно стоять, как в первом классе?! Как будто у меня своих дел нет…
— Ага, — кивает Петя. — Ты постой, пожалуй. А какую букву тут вставить?
— Ты сам должен знать! Мы с тобой позавчера полдня правило учили.
— А я забыл.
— А ты вспомни. Или пролистай параграф и в учебнике прочти.
— Ты мне лучше скажи, и всё.
От безмятежности сыновьей физиономии у матери начинают трястись руки. Она сдерживается из последних сил, так как знает, что орать на детей — непедагогично.
Спустя еще час.
— Ты что, ответы в этих примерах с потолка писал?
— Нет, я решал.
— Да как же ты решал, если у тебя пять плюс три получается четыре?!
— А… Это я не заметил…
— А что задача?
— Да я не знаю, как ее решать. Давай вместе.
— А ты вообще пробовал? Или в окно смотрел и с кошкой играл?
— Конечно, пробовал, — с обидой возражает Петя. — Сто раз.
— Покажи листочек, где ты решения писал.
— А я в уме пробовал…
Спустя еще час.

— А что вам по английскому задали? Почему у тебя ничего не записано?
— Ничего не задали.
— Так не бывает. Нас Марья Петровна специально на собрании предупреждала: я даю задание на дом на каждом уроке!
— А в этот раз не задала. Потому что у нее голова болела.
— С чего это вдруг?
— А у нее собака на прогулке сбежала… Беленькая такая… С хвостиком…
— Прекрати мне врать! — визжит мать. — Раз не записал задание, садись и делай подряд все задания к этому уроку!
— Не буду я, нам не задавали!
— Будешь, я сказала!
— Не буду! — Петя швыряет тетрадь, вслед летит учебник. Мать хватает его за плечи и трясет с каким-то почти нечленораздельным злобным бормотанием, в котором угадываются слова: «уроки», «работа», «школа», «дворник» и «твой отец».

Потом оба плачут в разных комнатах. Потом мирятся. На следующий день всё повторяется сначала.

Не хочу учиться
Именно с этой проблемой ко мне приходит почти четверть моих клиентов.
Ребенок уже в младших классах не хочет учиться. Не усадить за уроки. Если все-таки усаживается, все время отвлекается и всё делает тяп-ляп.
Ему вечно ничего не задано. На приготовление уроков тратится страшно много времени, и в результате ребенок не успевает погулять, поиграть, сходить в какой-то кружок, заняться еще чем-нибудь полезным и интересным.

Вот схема, которую я использую в этих случаях.

1. Ищу в медицинской карточке с самого начала, есть ли (была ли) какая-нибудь неврология. Буквы ПЭП, ППЦНС или еще что-нибудь в этом роде.

2. Выясняю у родителей, что у нас с честолюбием. Отдельно — у ребенка (переживает он хоть немного за ошибки и двойки, или ему совершенно все равно) и отдельно — у самих родителей (сколько раз в неделю они рассказывают ребенку, что учеба — это его работа и кем и как он должен стать путем тщательного приготовления уроков).

3. Подробно расспрашиваю, кто и как отвечает за это самое приготовление уроков.(Хотите верьте, хотите нет, но в тех семьях, где все пущено на «самотек», проблем с уроками, как правило, и нет. Хотя, конечно, есть другие.)

4. Как могу, объясняю родителям, что это именно им (и учителям) нужно, чтобы ребенок-младшеклассник готовил уроки. Ему самому это низачем не нужно. Вообще. Он бы поиграл лучше. Взрослая мотивация («Я должен сейчас сделать неинтересное это, чтобы потом, несколько лет спустя…») появляется у детей никак не раньше пятнадцати лет. Детская мотивация («Хочу быть хорошим, чтобы мама / Марья Петровна похвалила») обычно исчерпывает себя к 9–10 годам. Иногда, если ее очень эксплуатируют, — раньше.

Что делать?
Тренируем волю. Если соответствующие неврологические буквы в карточке обнаружились, стало быть, у ребенка собственные волевые механизмы слегка (или даже сильно) ослаблены, и родителю всяко придется над ним некоторое время «зависать» — по показаниям, вроде таблеток. Иногда просто достаточно держать руку у ребятенка на голове, на макушечке — и он в этом положении за двадцать минут все задания (как правило, небольшие) благополучно сделает.

А вот надеяться, что он их все в школе запишет, не стоит ни разу. Поэтому нужно сразу завести альтернативный канал информации. Вы сами знаете, что вашему ребенку задали, — и хорошо.
Но волевые механизмы нужно развивать и тренировать, иначе они так никогда и не заработают. Поэтому регулярно (например, раз в месяц) следует немного «отползать» со словами: «О, сын мой (дочь моя)! Может, ты уже стал так могуч, взросл, умен и т.д., что сможешь сам переписать упражнение? А задания к нему сделаем вместе?.. Сможешь сам встать в школу по будильнику?.. Сможешь решить столбик примеров?». Если не получилось: «Ну что ж, пока недостаточно могуч. Попробуем еще раз через месяц». Если получилось — ура!

Проводим эксперимент. Если тревожных букв в медицинской карточке нет, а ребенок вроде бы честолюбив, можно провести эксперимент. «Отползти» много существеннее, чем описано в предыдущем пункте, и дать ребенку «взвеситься» на весах бытия: «Что могу я сам?». Если нахватает двоек и даже пару раз в школу опоздает — ничего страшного.
Тут что важно? Это эксперимент, не мстительный («Вот я тебе сейчас покажу, что ты без меня!..»), а дружелюбный («А вот давайте посмотрим…»). Ребенка никто ни за что не ругает, но вот малейшие успехи поощряют и закрепляют за ним в пользование:«Отлично, оказывается, мне не надо больше вот тут над тобой стоять! Это была моя ошибка. Но как я рада, что все выяснилось!». Надо помнить: никакие теоретические «договоры» с младшими школьниками не работают, только практика.

Ищем альтернативу. Если нет ни медицинских букв, ни честолюбия (у ребенка), то надо школу пока оставить, учиться как есть и искать ресурс вовне — то, что ребенку интересно и что у него получается. Для каждого что-то такое есть. Если ребенок где-то будет комфортен и успешен, то школе от этих щедрот тоже достанется — от грамотного повышения самооценки все дети становятся чуть ответственнее.

Меняем установки. Если у ребенка есть буквы, а у родителей — честолюбие («дворовая школа — это не для нас, только гимназия с усиленной математикой!»), то ребенка оставляем в покое и работаем с родителями.

Таков тот алгоритм, который обычно предлагаю родителям «Пети» я сама. Но среди наших читателей есть еще и педагоги, и психологи. Может быть, они захотят что-то оспорить или, наоборот, добавить или уточнить? Ведь проблема более чем распространенная, и их опыт наверняка многим пойдет на пользу. Пишите!

ПИТАННЯ ПІД ПОДУШКОЮ…

Як правило, протягом дня у батьків ні на що не вистачає часу, і вони обмежуються проханнями або наказами: «зроби», «не забудь», «поправ». «Питання під подушкою» допоможуть почати відверту розмову з сином або дочкою і дізнатися про дитину багато нового.

Перед тим як сказати дитині «На добраніч», задайте їй одне-два питання із цього списку.

Про що ти полюбляєш мріяти?

Твій найкращий спогад у минулому навчальному році?

Хто твій герой і чому?

Як би ти описав свою сім’ю?

Якби ти міг щось змінити в собі, що б ти змінив?

За що ти собою найбільш пишаєшся?

Хто найдобріша людина у твоєму оточенні? Чому?

Що найбільше тобі подобається у твоєму найкращому другові?

Яку одну річ ти б хотів навчитися робити добре?

Якщо б ти був твариною, то якою саме і чому?

Якщо нещодавно хтось несправедливо ображав тебе, як ти реагував?

Чи ти знаєш когось, хто зараз переживає тяжкі часи? Як ти можеш йому допомогти?

Розкажи про подію, коли тобі стало страшно?

Якщо б тобі дозволили залишити в себе лише одну річ, з тих що ти зараз маєш, яку б ти обрав?

Кого б ти назвав по-справжньому успішною людиною? Чому?

В які моменти ти відчуваєш, що дорослі тебе не розуміють?

Назви три слова які точніше за все характеризують тебе.

Що тебе злить?

За що ти хотів би подякувати? Кому ти найбільше вдячний?

Найбільш весела подія, яка трапилася з тобою сьогодні?

Яку одну річ ти зможеш зробити сьогодні краще ніж вчора?

Якщо б ти міг зіграти будь-яку роль із свого улюбленого мультфільму, яку б роль ти обрав і чому?

З ким у нашій сім’ї тобі подобається проводити час?

Солодких снів…