Саморозвиток і самореалізація особистості

Саморозвиток та самореалізація особистості

Самопізнання, саморозвиток, самореалізація — основні етапи розвитку людини як індивідуума та суб’єкта соціокультурного життя. У будь-якому віці людина прагне пізнавати світ і себе, поєднувати ці пізнання та застосовувати в громадській, суспільній та професійній діяльності.

Коли краще починати вивчати себе і хто має сприяти розвитку дитини?

Людина — це біологічна, соціологічна істота, яка, на відміну від тварин, наділена свідомістю, мовою, здатністю працювати та оцінювати навколишній світ, спроможна змінювати його своєю діяльністю. Конкретну людину з набором її характеристик можна назвати «індивідом». Особистість людини відображається в її соціальній природі, розглядається в контексті її індивідуальності.

 

Усвідомлене становлення особистості людини відбувається в його підлітковому віці. Це абсолютно закономірний процес, який залежить від впливу оточуючих та від бажання підлітка пізнати і змінити самого себе, обрати своє коло спілкування, форму діяльності та набути власного життєвого досвіду. Процес розвитку особистості — формування себе самого як людини, яка бачить сенс свого життя, знає свої цілі та розуміє, чого вона хоче досягти, це процес створення морального стрижня.

 

Особистість людини формується шляхом самопізнання, самоконтролю, самовизначення й самовиховання. Через самопізнання дитина набуває власного досвіду, вона намагається використати всі свої можливості та набуті знання в навчанні та під час спілкування. Самовизначення дозволяє зрозуміти самого себе, свої можливості, прагнення та цілі, визначити своє місце в суспільстві. Самовизначення підлітка стосується професійної сфери, особистісної, сімейної, соціальної тощо.

 

Самовиховання — це вже свідома діяльність, спрямована на вироблення в собі таких особистісних якостей, які є бажаними. Самовиховання базується на адекватній самооцінці, яка відповідає реальним здібностям людини. У забезпеченні саморозвитку важливу роль відіграє механізм самопрогнозування, оскільки особистість повинна передбачати результати власної діяльності, поведінки і безпосередньо себе у нових моральнодуховних координатах.

 

Самопрогнозування — механізм, за допомогою якого особистість визначає можливості свого розвитку, виокремлює вимоги, на які необхідно орієнтуватися. Потреба самореалізації дійсно є сутнісно і тотально людською якістю, але вона існує не у формі підвищення уваги до себе, болісної рефлексії і самовдосконалення, а у формі прагнення щось створити, залишити слід у чомусь або в комусь.

 

Це розуміння повністю відповідає контексту думок С. Л. Рубінштейна про те, що саморозвиток і самовиховання особистості полягають не в якійсь ізольованій медитативній «роботі над собою», а в активній реальній зовнішній діяльності.

 

Форми самореалізації особистості

• Самореалізація — адаптація (процес об’єктивації сутнісних сил, провідною метою якого є максимальне пристосування до навколишнього середовища).
• Самореалізація — пізнання (діяльність з об’єктивації сутнісних сил, підпорядкована постійному розширенню та накопиченню знань про світ і про себе).
• Самореалізація — виконання (утілення особистісних сутнісних сил із виробництвом об’єктів за матеріальним чи ідеальним взірцем).
• Самореалізація — новаторство (форма особистісного самоздійснення, провідною метою якого виступає створення об’єкта, який раніше не існував).
• Самореалізація — гра (форма самореалізації, єдиною метою якої є сам процес об’єктивації сутнісних сил).

У процесі саморозвитку та самореалізації дитина потребує зовнішньої підтримки. Перш за все, ці процеси неможливі без відчуття самовпевненості. Якщо педагог чи батьки помічають за підлітком невпевненість, то треба йому допомогти виправити ситуацію.

 

Поради, як посилити в підлітка почуття впевненості

1. Демонструйте повагу до підлітка. Спілкування з підлітком як рівнею — відповідальний момент у його самореалізації.

2. Підлітка треба хвалити. За будь-які маленькі та великі перемоги підлітка треба хвалити. Так посилюється не лише самооцінка та самовпевненість дитини, а й її мотивація діяти далі, розвиватися, ставити цілі та досягати їх.

3. Намагатися уникати критики. Якщо ви не схвалюєте чи вам не подобаються певні моменти або ситуації із життя вашого підлітка, знайдіть час сісти й порозмовляти з ним про це. Підлітки часто приймають критику за кепкування або спробу присоромити їх. Але в разі, якщо критика неминуча, намагайтеся уважно стежити за своїм тоном.

4. Заохочення позакласної діяльності підлітка. Не лише в школі дитина має видавати неймовірні результати і жити лише одними підручниками за шкільною партою. Позакласний розвиток — це той простір, на тлі якого дитина може розвиватися всебічно, знайти свою улюблену справу, хобі, бути першою в конкретній діяльності.

5. Зовнішність — не головне. Саме в підлітковому віці йде страшенна погоня за красою, зрос- тає бажання виглядати краще за всіх, дотримуватися всіх канонів трендових напрямків у світі моди. Головне, пояснити підлітку, що зовнішність — другорядний атрибут краси людини.

6. Зосередження уваги на сильних його сторонах. Не потрібно порівнювати підлітка із однокласниками, бо кожна дитина індивідуальна. Краще виокремлювати в дитині щось надзвичайне, віднайти потенціал та намагатися розвивати його. Знайти сильні сторони підлітка — допомогти йому самопізнати та самореалізувати себе.

7. Навчати підлітка бути сильним та підтримувати його. Треба допомогти підлітку виробити певний імунітет у реагуванні на дражніння з боку однолітків або образи та обзивання інших людей. У той же час підтримувати його, проявляючи свою підтримку просто на словах та жестах. Підліток має знати, що йому є до кого прийти у скрутний момент.

Саморозвиток і самореалізація дитини в певній мірі залежить від впливу школи та сім’ї. Родина — це те оточення, яке має прийняти до уваги будь-яку зацікавленість дитини, підтримати її у своєму виборі. Батьки в жодному разі не мають перешкоджати своєму підлітку займатися тим, чим він хоче, а тим паче примушувати займатися чимось іншим. Тим самим у дитини зникне бажання цікавитись і розвиватися взагалі.

 

Яскравим прикладом впливу батьків на розвиток дитини є родина Річарда Бренсона. На сьогоднішній день Бренсон є успішним підприємцем, мільярдером, якого поважає весь світ, а бізнесмени  шановують та вчаться на його життєвому досвіді. Його мати, Єва Бренсон, дуже вплинула на становлення і формування сильного характеру сина. Хоча методи її виховання були не зовсім однозначні.

 

Так у дитинстві вона влаштовувала йому неабиякі випробування. Він повинен був кудись іти, щось або когось знайти і повернутися назад, бажано з досягнутою метою. Наприклад, одного разу жінка висадила 4-річного сина з автомобіля в декількох кілометрах від будинку й наказала шукати тата, а сама поїхала. А коли син дібрався додому ввечері, уся родина святкувала його перемогу. Так мати з дитинства виховувала його саме як переможця. В одному з інтерв’ю Річард зізнався, що всі його перемоги в житті відбулися лише завдяки батькам: «Вони постійно хвалили мене, розвивали в мені все найкраще, завжди підбадьорювали і підтримували мене».

 

Школа — це те місце, яке має сприяти розвитку дитини, надати різноманітний спектр направлень саморозвитку та самореалізації, створити панораму людської діяльності та максимальні можливості займатися цікавою, корисною справою. Розвивати, удосконалювати, реалізовувати себе — це завдання та обов’язок кожної людини, яка уявляє своє майбутнє успішним. Головне — почати. Пізнаючи себе, світ, себе у світові, людина відкриває для себе нові горизонти, нові можливості. Тоді ж з’являються мрії, ставляться цілі і починається гра «Досягну свого». І в ході цієї гри можна зрозуміти, що потенціалу забагато, бажання бути кращим тільки росте. Результати досягнень можуть приємно вражати.